А я нікому не скажу, що саме цієї ночі до мене приходила Солодка Нестяма. Вона клала свої гарячі долоні на моє чоло та цілувала холодну шкіру нестерпними цілунками. І кожен із них тавром врізався у тіло. Хотілося кричати від цього тупого болю, але з усіх боків мене обклали брудними тілами істот, чиї голоси лунають ночами у моїй голові. Я не хотів, аби мій крик тривожив їх. Тоді вони прогнали б Нестяму й до ранку мучили б мене глузливими жартами...
    Я шепотів їй, що так не можна, що в нас мало часу... І ще щось, що залишилось не почутим, бо губилося у шурхоті Її цілунків. Вона ж благала згадати, як було добре, коли ми ходили колами по стесаних каменях улюбленої скелі. Ті кам’яні брили ще у прадавні часи огорнулися мохом та милувалися своїм відображенням у воді. Мабуть, вони були страшенно задоволені своєю участю у безмежжі, що їх оточувало. Я витоптав би коло у тих каменях, якби не стемніло...
    Нестяма розтеклася по кімнаті, вкриваючи тіла тих, чиї голоси я чув. І тепер лиш вона була для мене Абсолютом. З Її допомогою я згадав шовкові дотики трав і прохолоду ранкової роси. Вона з докором нагадала, як я топився у синяві неба, і лиш цупкий та пильний туман ледве виловив мене й затягнув до реальності. Хіба то було не життя? Хіба була потреба перетворювати свій світ у темний запліснявілий коридор, з його постійними виборами поворотів та дверей із голосами, які тоді чулися з-за них, а зараз сплять навколо мене?!
    Блаженні ті, хто вибору не мав... Хто все-таки втопився у небі. Чи жив у єдиній кімнаті без вікон і не мав жодного уявлення ані про коридори, ані про небо... А я занадто багато знаю. І це тому навколо мене кипить смолою битва, в котрій брудні особи кричать мені в обличчя, ким я є. Вони роблять це постійно! З-за будь-яких дверей. І кожен їх голос – мотузка, котра полонить у реальності.
    І лише раз на рік, на початку весни у відкрите вікно просочується Солодка Нестяма. І шепоче мені, ким я насправді є... І цього достатньо, щоб я протримався ще рік...
    Я знаю, що скоро Її Прозорість вивільнить мене зі своїх обіймів та випурхне у вікно... На неї вже чекає пульсуюча зграя птахів у несамовитому небі... І я міг би бути одним із них.


13.03.2011.