ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Лазірко /
Вірші
Присмак страти
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Присмак страти
I.
Не встигло світло збігти з черепиці,
заледво тіні зняти зі стіни,
як завіконня, у котрім не спиться,
злітало ширмою, стинало сни.
На двері і на ключ надії мало.
Вина вчорашнього добротна сухість
блукала піднебінно. Далебі,
хто вчора бачив дно – той мало слухав,
заливши море істини собі
у темні порожнини міжпідвалин.
II.
На площу більше прибувало люду.
Стікаючись на барабанний дріб,
вони вируслювали звідусюди.
Соли і квась, видовище за хліб
приймай і забавляй глумливе око.
Вели мерця, душа за ним – у п’ятах
плелась, у кроці колисала тінь.
Вели, кляли, видушували свято
із постаті. На тлі відлуння стін
покора перейшла у жвавий докір.
III.
У ката на плечі присіла згуба.
Закочене підліктя різника.
Ударило затишшя перед зрубом,
бо вище голови знялась рука,
вбиваючи бажання лити осуд.
Коли, кому й за ким – зола і фенікс,
відроджувати біль, посісти трон,
по праву стати смерті нареченим –
відкрити їй лише своє нутро.
Ніхто вже не дивився, навіть косо.
IV.
Таке відлюддя – хоч бери і вішай
нестримність уст на вичити очей.
Підлезий світ ожив, ставав теплішим,
це мить, коли любов не запече,
а виїсть душу і погасить пекло.
Губителю, ви кров із рук не змили,
на Боже клали праву і клялись
так пристрасно й до запаху могили.
Над вами клекотіла гніву вись
і роздавала чужину лелекам.
V.
Надулися думки. Легені впали –
повітря зникло і забрало "чук...",
б’ючись у ляпасах об люд відталий.
В калюжу із червленого дощу,
крім голови, загрузло зазирання.
Нелегко бачити на серці шрами,
ще важче – залишатися у снах
зашклити небо у зіничну раму,
до піни в роті побороти страх
і щохвилини ждати мить останню.
VI.
Новини прогоріли язиками,
димілися чутками, та внесли,
від крові теплий, коректив. Регламент,
вдавав небіжчика. У гул незлий
дзвіниці кинули тривожний колот.
І той губив луну, чіплявся мурів,
до нитки пробирав, у горлі груз,
вдягаючи обличчя у похмурість,
ладнаючи гортань під іншу гру
і замикаючи думки у коло.
14 Березня 2011
Не встигло світло збігти з черепиці,
заледво тіні зняти зі стіни,
як завіконня, у котрім не спиться,
злітало ширмою, стинало сни.
На двері і на ключ надії мало.
Вина вчорашнього добротна сухість
блукала піднебінно. Далебі,
хто вчора бачив дно – той мало слухав,
заливши море істини собі
у темні порожнини міжпідвалин.
II.
На площу більше прибувало люду.
Стікаючись на барабанний дріб,
вони вируслювали звідусюди.
Соли і квась, видовище за хліб
приймай і забавляй глумливе око.
Вели мерця, душа за ним – у п’ятах
плелась, у кроці колисала тінь.
Вели, кляли, видушували свято
із постаті. На тлі відлуння стін
покора перейшла у жвавий докір.
III.
У ката на плечі присіла згуба.
Закочене підліктя різника.
Ударило затишшя перед зрубом,
бо вище голови знялась рука,
вбиваючи бажання лити осуд.
Коли, кому й за ким – зола і фенікс,
відроджувати біль, посісти трон,
по праву стати смерті нареченим –
відкрити їй лише своє нутро.
Ніхто вже не дивився, навіть косо.
IV.
Таке відлюддя – хоч бери і вішай
нестримність уст на вичити очей.
Підлезий світ ожив, ставав теплішим,
це мить, коли любов не запече,
а виїсть душу і погасить пекло.
Губителю, ви кров із рук не змили,
на Боже клали праву і клялись
так пристрасно й до запаху могили.
Над вами клекотіла гніву вись
і роздавала чужину лелекам.
V.
Надулися думки. Легені впали –
повітря зникло і забрало "чук...",
б’ючись у ляпасах об люд відталий.
В калюжу із червленого дощу,
крім голови, загрузло зазирання.
Нелегко бачити на серці шрами,
ще важче – залишатися у снах
зашклити небо у зіничну раму,
до піни в роті побороти страх
і щохвилини ждати мить останню.
VI.
Новини прогоріли язиками,
димілися чутками, та внесли,
від крові теплий, коректив. Регламент,
вдавав небіжчика. У гул незлий
дзвіниці кинули тривожний колот.
І той губив луну, чіплявся мурів,
до нитки пробирав, у горлі груз,
вдягаючи обличчя у похмурість,
ладнаючи гортань під іншу гру
і замикаючи думки у коло.
14 Березня 2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію