Тепер ми уже вигнанці,
якщо не такі як всі.
Не вигідні як повстанці,
на рану - пекуча сіль,
бо хто ж тебе запитає,
чи з миром ідеш чи ні –
лиш душу перелистають,
як зошит, і кинуть в сніг.
Бо ж треба же, яко стадо –
не мислити ні про що.
Приймати брехню за правду,
яку подає сам чорт.
Вдавати, що люба ноша,
сповнених страхом тіл,
бо радість, то пані прошена –
не кликали, то простіть…
І що полинова втома
миліша комусь за рай,
чи є якийсь осуд в тому –
що хочеш, то обирай.
Так, кожен собі каратель,
і кожен собі – вінець.
Народиш себе чи стратиш,
від тебе залежить днесь.
Та, пізно в тобі, чи рано,
руйнуючи стіни лжі,
одкровення, сягнувши грані,
з серця вимиє міражі.
О! Їх ще багато буде,
тих, що пізнали суть.
Й до них доберуться люди
і спалять чи розіпнуть.
І будуть сміятись гучно
в наступній із «перемог»,
так і зоставшись учнями,
в яких нерозкритий Бог.