
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
голівки не схиляють дружно.
Плісе жоржин у росах дивне,
але свою тримає пружність.
Засмагле дотліває літо.
Сачком лови, хіба впіймаєш?
Час спокою, і час марніти.
Чи наяву наткнусь впритул,
То серце сплескує прибоєм,
А почуттів зростає гул.
Думки про тебе зразу будять
У серці ніжні почуття, -
І радість пнеться звідусюди,
І щастям повниться життя.
навіть у горлі наростає ком,
бачу: рудий весь із очима сірими -
Франко…
-Пане Іване, як ви там на небесех?
Чи бачите на годиннику лютий час?
-Вболіваю, рідні мої, всім серцем
укриваєш мене снігом,
ніби поцілунками.
На твою честь я п'ю
снігове шампанське
і п'янію від крижаного холоду.
У зимовому полоні -
ніби в царстві задзеркалля,
Дитячі лики сірі від тривоги.
Схиляється над ними божий лик
Й шепоче: - Малеч! Буде перемога.
Із ирію повернуться татки
І спокоєм огорнуть ваші душі.
Я дам їм мир з Господньої руки,
Або до рук не брати книг,
Які століттями навчали
Життю щасливому усіх.
Великий гріх втрачати віру
У слово Боже і в слова,
Які дарує ніжна Ліра
Отим, що творять з них дива.
Я хочу пірнути в імлу,
Я хочу дивитися в морок
І падати в сон-ковилу.
Вино простягає долоні
Для радості і забуття.
Відчую в космічному лоні
В серці радості прилив, –
До грудей грудьми припала,
Як обійми їй розкрив.
Уст торкалася вустами,
Вибачаючись щомить
За кохання до нестями,
Що у ній вогнем пашить.
чоловіків. Останній залицяльник
зник у пучинах часу.
Його голос розчинився
у сипучих пісках,
доторки рук розтанули,
поцілунки вицвіли.
Самотність огортає жінку,
Хтось накоїть людям лиха, ворогам продасться.
А в потомках за святого він уже вважається.
Хоча б Невського згадати у тій клятій Рашці.
А другий нічого ж, наче не зробить такого.
Інші, бува набагато більше
але моє серце має ту ж форму
був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром
Ми у плетиві рішень і мареві мрій.
кат закручує Світ у брехню теревень…
Світ продовжує рух за життя і надії….
Злетіла сорока високо,
і зверху стрекоче сорока,
що цукор страшенно солений,
що яйця беруть зі смаженей,
що раки зимують на дубі,
що риби гуляють у шубі,
щоб рідні всі були здорові,
а поруч ти була завжди
у буднях сірих й кольорових.
Не дайте дітям гинути, Святі,
хай біль такий не точить струмом душу,
коли на цвинтарі на крихітній плиті
Пшениці, як шовк, шурхотіли, –
І в сяєві срібнім іскрились
Очам хлібороба на милість.
У руки його працьовиті,
Неначе просилось щомиті,
Колосся тужаве, налите
І потом старанно обмите…
Так пробирає до самих глибин.
Реальність відчувається, як голод,
Як море без коралів і рибин.
Ідеш у парк віддалений, забутий
У цю зимову пору, мов чернець,
Встромивши ніж у нестерпимий будень,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Володимир Висоцький. Ось і все, я покинув Росію (переклад з російської)
І дівчатка мої у сльозах.
Бо тепер я насіннячко сію
На чужих Єлисейських полях.
Ляпнув хтось у трамваї на Прєсні:
«Та нема, він змотався, не плач!
Ось тепер хай чужинцям цю пісню
Пише там про Версальський палац!»
Чую ззаду уривки я реплік:
«Та не той, той поїхав - спитай!»
«Ах, не той?» - і штовхають під ребра,
І в таксі на колінах сидять.
А той, з котрим сидів в Магадані, -
З громадянської кореш війни, -
Каже, що я пишу йому: «Ваня!
Сумно, Ваня, мені тут кранти!»
Я просився вернутись ще влітку,
Я навколішки ледь не ставав…
Та брехня! Не повернусь нізвідки,
Бо нікуди і не виїжджав.
А хто повірив – тримайте в дарунок,
Щоб хороший фінал, як в кіно, -
Вежу Ейфеля зразу в пакунок!
А на здачу – заводи Рено!
Я сміюсь, я вмираю від сміху.
Як повірили цьому бруду?
Не хвилюйтесь, я не поїхав.
І не надійтеся - далі тут буду!
25.03.2011
Текст оригіналу для ознайомлення: http://www.wysotsky.com/1058.htm?275
Нет меня, я покинул Расею... ♫ ◡
Нет меня, я покинул Расею!
Мои девочки ходят в соплях.
Я теперь свои семечки сею
На чужих Елисейских полях.
Кто-то вякнул в трамвае на Пресне:
«Нет его, умотал, наконец!
Вот и пусть свои чуждые песни
Пишет там про Версальский дворец!»
Слышу сзади обмен новостями:
«Да не тот, тот уехал - спроси!»
«Ах, не тот?» - и толкают локтями,
И сидят на коленях в такси.
А тот, с которым сидел в Магадане, -
Мой дружок по гражданской войне, -
Говорит, что пишу ему: «Ваня,
Скучно, Ваня, давай, брат, ко мне!»
Я уже попросился обратно,
Унижался, юлил, умолял...
Ерунда! Не вернусь, вероятно,
Потому что и не уезжал.
Кто поверил - тому по подарку,
Чтоб хороший конец, как в кино, -
Забирай Триумфальную арку!
Налетай на заводы Рено!
Я смеюсь, умираю от смеха.
Как поверили этому бреду?
Не волнуйтесь, я не уехал.
И не надейтесь - я не уеду!
© Владимир Высоцкий. Текст, музыка, 1970
© Владимир Высоцкий. Исполнение, 1970
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"А я підійду до тебе тихенько - ззаду (літературна пародія)"