Вона подивилась
Вона подивилась в зажурене стомлене небо,
повік доторкнулось сніжинок гаряче тепло,
стискалося в грудях, щеміло закохане серце,
стежину до сонця снігами давно замело.
Вона посміхнулась, прекрасна, як вранішні роси,
лягла під вербою, поринула в радісні сни,
вітри розвівали її білі лагідні коси,
вона засинала і снились їй ночі зими.
Відкриються очі і глянуть на перші світанки,
всміхнуться повіки, торкнуться зіниць волошки,
і місяцю снилось учора колишнє кохання,
а осінь дивилась на свої забуті шляхи.
Її цілували у очі закохані сльози,
її обіймали холодні самотні вітри,
за нею ридали ще перші осінні ті грози,
і тихо всміхались за нею сумні волошки.
Вона подивилася в очі самотнього неба,
злетіли до сонця маленькі сумні ластівки,
і її кохання із неба летіло до нього
до ніг вистилались холодні й гарячі зірки.