Дякую, Патарочко. Не знаю, як синам зі мною, а от мені з ними таки повезло. Кожна мама пишається своїми дітьми, але я ніколи навіть не сподівалась, що мої на стільки перевершать своїх батьків – і тим більше страшно за їхнє майбутнє…

Дякую, Таню. Як то кажуть, Ваші слова, та Богу у вуха, разом з проханням, щоб іспити ті були рухом вперед усьому їхньому поколінню, і без усіляких рукотворних та природних катаклізмів, бо попередні покоління, здається, вже за багато наступних навигрібались…

Дякую, Олечко. Щастя Вам.

Ох, люба ж моя Редакціє, у Ваших словах стільки дипломатії, що я аж розгубилась (учора навіть відповідати не стала:)) і не знаю, чи серйозно відгукуватися, чи жартуючи. Одне речення про красиву жінку чого варте – думки одразу у кількох напрямах чкурнули, сміються, хвостиками помахуючи, а я гадаю, котру ж хапати, поки не втекли, бо ж з красивими жінками це запросто трапляється, адже (за народною мудрістю) у одні руки – або розум, або краса. : )) Ладно, хай тікають, буду думати, чого б ото Вам було важко щось знайти, щоб зі мною поспілкуватись, бо мені наче ж ніколи не було ліньки над кнопками клавіатури знущатись… Ні, бути красивою таки погано, розумним людям зі мною навіть поговорити нема про що… Можна я буду… посередині, ну щоб шанс на трошки розуму був?... //Жарти жартами, але будь ласочка, спілкуйтесь зі мною без компліментів, ну така я вже є – дратують вони мене.
А тепер ближче до справи. Дуже вдячна Вам за підказки, люба Редакціє, я обов’язково ними скористаюсь, з Вашого дозволу, ну крім «довго-довго» на «іще довгенько», бо за моїм внутрішнім відчуттям «довго-довго» все ж довше за «іще довгенько». І «сей» - значимість зростає, але зменшується зв'язок між жінкою і сином, уже наче й немає значення, що він саме її син… Це слово здатне так змінити підтекст, що можливість тлумачити цю фразу значно ширшає… Додає милозвучності, але я не відчуваю його у цьому контексті… У якійсь мірі використання цього слова було б з мого боку лицемірством, адже від нього віє біблійністю…
Щиро дякую за Вашу допомогу і підтримку, люба Редакціє, і вибачте, що я інколи не здатна сприйняти Вашу думку...

І Вам теж, Оксанко. Дякую.

Дякую, Юлю. За великим рахунком у житті все дуже просто, а усі складнощі приховані у дрібницях…

Дякую, Іване, за щирі побажання. Хай і Вас не оминуть ті дипломи з відзнакою. А щодо теми – то куди ж нам, мамам, від неї подітись. :) Працюємо, працюємо – поки пташа на крило стане, а потім залишається тільки хвилюватись, на результат очикуючи…

Дякую, Любо. Деякі заліки вже маю: старшенький у цьому році університет закінчив, і з роботою такою справляється, що куди там нам з чоловіком, а меншенький виборов призове місце на Всеукраїнській учнівській олімпіаді з математики. Тож мені тільки й залишається, що молитись, аби їм характеру і надалі вистачило...Хоча, якщо чесно, для мене набагато важливіше не це, а щоб вони зуміли щасливими бути і людяності своєї не втратили...

Дяка за експромт, Вітре...