Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Доволі легко по усьому світі.
Вони ведуть нахабно, вічно п’яні
На вулиці чи десь у ресторані.
Без мату не спроможні говорити.
Такі ж самі нахабні їхні діти,
Яких вони із криками повчають.
Хоч ті перед очима приклад ма
І сплескують руками об коліна.
Навіть ті, хто не знає, в чім причина,
Спиняються і сміються без запитань.
Та є сміх, коли спіткнувся хтось
І впав. Од болі невзмозі вимовити щось.
«П’яниця! На свиню ти схожий!»-
Р
Натхнення так і пре з душі одразу!
Повір, мій читачу, я не навмисно!
Бо тільки так підкорюю Пегаса.
Я спалюю свої безсонні ночі,
Приймаю сильні ліки перорально.
І стежу пильно, хто кого там хоче,
вшиту снопами хатину
скраю узлісся в глухому яру
над ручаями за тином,
а поза нею – висока гора,
а під горою – дорога,
де поєдналися туга, жура,
радощі, щастя і горе.
Слова барвистістю не сяють.
Сумує в тишині настінна бра,
Дрижить серденько, ніби сарна,
А люди-відчайдухи на нулі,
Щодня під обстрілом воюють.
Радіють щиро: побратим вцілів,
Хоч січень холодом лютує.
У ліс дрімучий чи далекі гори,
Прикутий до стола, неначе раб,
Я відійду в мелодію прозору,
Мов у далекий потаємний рай,
Врятований від бруду наговору.
Я відійду у тінь далеких пальм,
інфікує цілий білий світ...
у дурдомі цьому,
як відомо,
оселився демон із боліт.
***
А знання, наука та освіта
Вже краще сапать буряки,
Чи підгортати картоплю,
Чи збирати жуки.
Буває, напишеш сонета,
Глядь- а воно ж не сонет!
Й рука мимоволі підносить
Бувало, на щось не наважився –
А підсумок буде простий:
Красива життя ораторія
Завершиться у крематорії.
Як кажуть, «хоч падай, хоч стій»...
Траплялося, жили розтягував,
Від тебе я іще не відчахнувся.
Ти ще моя. І скільки ж сили треба,
щоб я забув тебе, тебе позбувся.
Я що завгодно ладен сотворити,
щоб пам’ять стерла всі твої принади,
щоб і не бачити тебе, не говорити…
В якій ненависті горілку п’є на сонці
шахтар, комп’ютерник, розклеювач афіш!
І те, що, нібито, вона виводить стронцій,
її не робить прохолодніш чи смачніш.
В зеніті буйствує загрозливе світило.
От мені морока -
Заражать її не стану --
Власним гоноркоком.
Вірш писати поможу я --
Бліх половлю поки.
Хіть свою я замаскую --
І страшно, і боязко дуже мені:
А раптом оте? А раптом осе?
Ніхто не врятує мене й не спасе.
Сусід мій праворуч сидить в темноті.
Від страху у нього бурчить в животі.
Він теж в невідомість пливе, як і я,
Не про мир, не діалог.
Чисто воплі куртизанки
Моно моно монолог…
Хто б повірив, хто б довірив,
Змоноложив і схитрив,
Обіцянки розчепірив —
Я, їй-богу б, пригостив…
Коли я був з тобою на «ти»,
Позабула усі застороги,
Як несила було вже знести.
Я схопив тебе грубо за руку,
Придушив і притис до стіни;
Ти тоді опиралась на муку
Спираються на вічність, спираються на страх.
Повалені дерева, що обіймають легко
Свободу і неволю у вічних небесах.
Повалені дерева, як воїни упалі
У грандіозний битві, у січі вогневій,
Спираються на мужніс
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
«Падам, падам…»
«Вона називала його «мій Ноно», а свої листи до нього підписувала «твоя Фіфі». Вона стверджувала, що він володіє ключем до таємниці музики, а він написав для неї пісню, що стала одним із музичних символів Франції. Її знає весь світ – це Едіт Піаф. Його ж звали – Норберт Ґланцберґ».
(З перекладу статті Регіни Кон)
Роззирається світ, як по паводку:Де намул, де – намитий пісок?
…Ще та музика – навіть не в зародку.
І той голос – іще голосок.
Ще не сниться Едіт рідній вуличці.
Ба, і Норберт – іще Натан.*
Не змінити вже місце їх зустрічі,
Та ще кожен із них – не там.
Поміж ними – ще долі і відстані.
Де Париж, а де – Рогатин!
Їй рости ще, як пісні - до істини.
Ще пишається Вюрцберг – не ним.
До війни ще далеко. Й до вічності.
Ще дрімає талант-Голіаф.**
Ключ його скрипковий – не магічний ще.
І вона – ще не та, не Піаф.
В небеса ще їх душі не падають,
Обійнявшись: «Падам, падам…»
А майбутнє – себе уже згадує.
І дивується власним слідам…
2011
* "Натан Ґланцберґ народився 1910 року в Рогатині, в Галичині, в сім’ї дрібного торговця Шмуеля ҐланцберҐа. У надії на краще життя сім’я перебралася на Захід, до баварського міста Вюрцберга. Відразу ж після переїзду Натана стали називати Норбертом.»
** Тут – в значенні велетень.
Прочитати переклад статті повністю можна ось тут:
http://zaxid.net/home/showSingleNews.do?mi_pamyatayemo_norbert_lantsber_bittya_sertsya_dlya_edit_piaf&objectId=1124085
а послухати пісню ось тут:
http://fr.lyrsense.com/edith_piaf/padam_padam
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
