«Вона називала його «мій Ноно», а свої листи до нього підписувала «твоя Фіфі». Вона стверджувала, що він володіє ключем до таємниці музики, а він написав для неї пісню, що стала одним із музичних символів Франції. Її знає весь світ – це Едіт Піаф. Його ж звали – Норберт Ґланцберґ».

(З перекладу статті Регіни Кон)

Роззирається світ, як по паводку:
Де намул, де – намитий пісок?

…Ще та музика – навіть не в зародку.
І той голос – іще голосок.
Ще не сниться Едіт рідній вуличці.
Ба, і Норберт – іще Натан.*
Не змінити вже місце їх зустрічі,
Та ще кожен із них – не там.
Поміж ними – ще долі і відстані.
Де Париж, а де – Рогатин!
Їй рости ще, як пісні - до істини.
Ще пишається Вюрцберг – не ним.
До війни ще далеко. Й до вічності.
Ще дрімає талант-Голіаф.**
Ключ його скрипковий – не магічний ще.
І вона – ще не та, не Піаф.
В небеса ще їх душі не падають,
Обійнявшись: «Падам, падам…»

А майбутнє – себе уже згадує.
І дивується власним слідам…

2011

* "Натан Ґланцберґ народився 1910 року в Рогатині, в Галичині, в сім’ї дрібного торговця Шмуеля ҐланцберҐа. У надії на краще життя сім’я перебралася на Захід, до баварського міста Вюрцберга. Відразу ж після переїзду Натана стали називати Норбертом.»

** Тут – в значенні велетень.

Прочитати переклад статті повністю можна ось тут:

http://zaxid.net/home/showSingleNews.do?mi_pamyatayemo_norbert_lantsber_bittya_sertsya_dlya_edit_piaf&objectId=1124085

а послухати пісню ось тут:

http://fr.lyrsense.com/edith_piaf/padam_padam