Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.14
07:16
З-під вій - блакить небесна,
З-під вій - волошок синь, -
З-під вій принада весен
І магія краси.
З-під вій - жаги ознака,
І поклик з-попід вій, -
Роздмухують всілякі
Жариночки надій.
З-під вій - волошок синь, -
З-під вій принада весен
І магія краси.
З-під вій - жаги ознака,
І поклик з-попід вій, -
Роздмухують всілякі
Жариночки надій.
2026.09.13
23:01
Погожа розкрилена днина
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
2026.09.13
22:17
при цім гармидері сучаснім
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
2026.09.13
19:43
Вже вечір жде, як бузьок, на одній нозі.
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
2026.09.13
19:22
Між вікон холодних людиномашин,
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
2026.09.13
19:01
У час луни й штукарства,
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
2026.09.13
17:23
Купає небо хмари кучеряві
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
2026.09.13
13:39
вона королівна
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру
2026.09.13
13:29
Розвал відбудеться людини,
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
2026.09.13
08:17
ЦИКЛ "МЕСОПОТАМІЯ" (Додаток ІІ)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
2026.09.13
07:47
Спокійно земля Руська спочивала.
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
2026.09.13
06:46
У природному парку в Японії
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
2026.09.13
06:31
Минають безрадісно роки,
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
2026.09.12
21:46
переконай себе у тім
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
2026.09.12
21:04
Рука ще пестить Фаберже,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
2026.09.12
21:01
Понеділок. Час до школи
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
"УЛЫБАЙТЕСЬ НА ЗДОРОВЬЕ!"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"УЛЫБАЙТЕСЬ НА ЗДОРОВЬЕ!"
Д-ру Людмиле Садовской
и ее коллегам
Не знаю как у кого, а у меня взаимоотношения с дантистами, пожалуй, тянут на книгу.
Начинать надо бы с визита даже не к знахарю, кои заменяли в сельской местности врачей, а к одному из родственников. Тот посмотрел на мою распухшую щеку, покачал головой, подумал и, скрутив “цыгарку”, сунул мне ее в рот.
– Затянись, может, полегчает, – сказал дядя Корней и показал, как это делать.
Показал, потому что откуда я, трехлетний, мог знать, как затягиваться. И что удивительно – помогло, хоть дядя и не был уверен в успехе.
А вот настоящие дантисты только и говорили, что все будет хорошо. Даже тот, который на все мои доводы, что больной зуб не там, где он собирается вырывать, а соседний.
– Кто тут врач – я или ты? – рассердился он, и так как я уже с широко раскрытым ртом промычал что-то невразумительное, добавил: – То-то и оно...
И вырвал, конечно же, здоровый зуб.
Ну, а случай в первой платной клинике Киева, находившейся тогда на территории Фроловского монастыря, меня и сейчас приводит в дрожь...
Где-то перед майскими праздниками, с трудом записавшись, шел я, полный надежд на благополучный исход. В подсознании даже шевелилась мысль, что святость места – тоже не последнее средство в лечении. И казалось, что это действительно так. Даже убийственное дотоле жужжание бормашины не повергло меня в ужас. Но вот настал праздник, а вместе с ним возобновилась и ноющая боль в отремонтированном зубе.
Что делать? Кинулся в неотложку. Даже смотреть не пожелали. Дескать, не мы делали, не нам и исправлять. Потерпи и направляйся в платную клинику. Еле дождался, когда светлый Первомай закончится, так как в глазах моих он уже давно померк. Прихожу наконец-то к врачу, которая ставила пломбу, и жалуюсь на неимоверную боль в том самом зубе.
– Сделаем рентген и все будет хорошо, – заверила молодая симпатичная дантистка.
Сделали. Врач посмотрела и решила немедленно снимать поставленную за деньги пломбу. Правда, перед тем, как приняться за дело, предупредила:
– Будет больно. Очень. Так что держитесь, милый. Вы же мужчина.
И началось нечто, напоминающее то, когда снимают асфальт, положенный не в том месте. Оглушительный скрежет и рев, дым изо рта и как невидимый подтекст – страшная боль. Даже я, такой терпеливый, не смог выдержать, как на то надеялась дантистка. Последнее, что еще проникло в мое сознание, было:
– Нашатырь! Нашатырь!..
Пришел в сознание от холода. Открыл глаза и вижу: кто-то держит надо мной кувшин с водой. Видимо, эта операция совершалась несколько раз, так как весь я с головы до ног был мокрый.
– Ну и напугали же вы всех нас, – сокрушалась побледневшая дантистка. –Почему бы не сказать, что больно?..
– Но вы же просили терпеть...
Чтобы не сложилось впечатление, что я навожу тень на плетень бывшей моей родины, скажу, что и в Израиле не сразу мои зубы попали в надежные руки. Один специалист решил их почистить, но не по одному-два, а все сразу, после чего пришлось прибегнуть к удвоенной дозе акамоля и больничному. Были и такие, что постоянно путали меня с кем-то из семейства Ротшильд...
Можно было бы и дальше продолжать этот горестный для меня реестр, но после того, как не без помощи киевских приятелей познакомился с замечательной командой Дантистов, которые сделали мой рот таким, каким он не был и в лучшие годы моей жизни,- все это теперь лишь воспоминание. А прошлое заменило их пожелание: «Улыбайтесь на здоровье!»
и ее коллегам
Не знаю как у кого, а у меня взаимоотношения с дантистами, пожалуй, тянут на книгу.
Начинать надо бы с визита даже не к знахарю, кои заменяли в сельской местности врачей, а к одному из родственников. Тот посмотрел на мою распухшую щеку, покачал головой, подумал и, скрутив “цыгарку”, сунул мне ее в рот.
– Затянись, может, полегчает, – сказал дядя Корней и показал, как это делать.
Показал, потому что откуда я, трехлетний, мог знать, как затягиваться. И что удивительно – помогло, хоть дядя и не был уверен в успехе.
А вот настоящие дантисты только и говорили, что все будет хорошо. Даже тот, который на все мои доводы, что больной зуб не там, где он собирается вырывать, а соседний.
– Кто тут врач – я или ты? – рассердился он, и так как я уже с широко раскрытым ртом промычал что-то невразумительное, добавил: – То-то и оно...
И вырвал, конечно же, здоровый зуб.
Ну, а случай в первой платной клинике Киева, находившейся тогда на территории Фроловского монастыря, меня и сейчас приводит в дрожь...
Где-то перед майскими праздниками, с трудом записавшись, шел я, полный надежд на благополучный исход. В подсознании даже шевелилась мысль, что святость места – тоже не последнее средство в лечении. И казалось, что это действительно так. Даже убийственное дотоле жужжание бормашины не повергло меня в ужас. Но вот настал праздник, а вместе с ним возобновилась и ноющая боль в отремонтированном зубе.
Что делать? Кинулся в неотложку. Даже смотреть не пожелали. Дескать, не мы делали, не нам и исправлять. Потерпи и направляйся в платную клинику. Еле дождался, когда светлый Первомай закончится, так как в глазах моих он уже давно померк. Прихожу наконец-то к врачу, которая ставила пломбу, и жалуюсь на неимоверную боль в том самом зубе.
– Сделаем рентген и все будет хорошо, – заверила молодая симпатичная дантистка.
Сделали. Врач посмотрела и решила немедленно снимать поставленную за деньги пломбу. Правда, перед тем, как приняться за дело, предупредила:
– Будет больно. Очень. Так что держитесь, милый. Вы же мужчина.
И началось нечто, напоминающее то, когда снимают асфальт, положенный не в том месте. Оглушительный скрежет и рев, дым изо рта и как невидимый подтекст – страшная боль. Даже я, такой терпеливый, не смог выдержать, как на то надеялась дантистка. Последнее, что еще проникло в мое сознание, было:
– Нашатырь! Нашатырь!..
Пришел в сознание от холода. Открыл глаза и вижу: кто-то держит надо мной кувшин с водой. Видимо, эта операция совершалась несколько раз, так как весь я с головы до ног был мокрый.
– Ну и напугали же вы всех нас, – сокрушалась побледневшая дантистка. –Почему бы не сказать, что больно?..
– Но вы же просили терпеть...
Чтобы не сложилось впечатление, что я навожу тень на плетень бывшей моей родины, скажу, что и в Израиле не сразу мои зубы попали в надежные руки. Один специалист решил их почистить, но не по одному-два, а все сразу, после чего пришлось прибегнуть к удвоенной дозе акамоля и больничному. Были и такие, что постоянно путали меня с кем-то из семейства Ротшильд...
Можно было бы и дальше продолжать этот горестный для меня реестр, но после того, как не без помощи киевских приятелей познакомился с замечательной командой Дантистов, которые сделали мой рот таким, каким он не был и в лучшие годы моей жизни,- все это теперь лишь воспоминание. А прошлое заменило их пожелание: «Улыбайтесь на здоровье!»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
