Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.29
19:31
Випльовує новатор гасло
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
2026.04.29
12:33
Знову снилися мертві. Снилося, що я мушу бути на якійсь конференції по кубофутуризму. Заходжу в якийсь бароковий будинок: анфілади, мармурові сходи, скульптури Геракла в левовій шкурі, Гекати, Діани Вічноцнотливої, двері, що більш нагадують врата, по тім
2026.04.29
11:27
Не хочу в дзеркало дивитись,
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
2026.04.29
10:34
Апельсинний Кратін*
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
2026.04.29
10:08
Не дозволяй мені себе винити,
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
2026.04.29
07:10
Мов сонця промінь із туману,
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
2026.04.28
21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
2026.04.28
19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі
2026.04.28
19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
2026.04.28
16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
2026.04.28
15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
2026.04.28
10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
2026.04.28
08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
2026.04.28
06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
"УЛЫБАЙТЕСЬ НА ЗДОРОВЬЕ!"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"УЛЫБАЙТЕСЬ НА ЗДОРОВЬЕ!"
Д-ру Людмиле Садовской
и ее коллегам
Не знаю как у кого, а у меня взаимоотношения с дантистами, пожалуй, тянут на книгу.
Начинать надо бы с визита даже не к знахарю, кои заменяли в сельской местности врачей, а к одному из родственников. Тот посмотрел на мою распухшую щеку, покачал головой, подумал и, скрутив “цыгарку”, сунул мне ее в рот.
– Затянись, может, полегчает, – сказал дядя Корней и показал, как это делать.
Показал, потому что откуда я, трехлетний, мог знать, как затягиваться. И что удивительно – помогло, хоть дядя и не был уверен в успехе.
А вот настоящие дантисты только и говорили, что все будет хорошо. Даже тот, который на все мои доводы, что больной зуб не там, где он собирается вырывать, а соседний.
– Кто тут врач – я или ты? – рассердился он, и так как я уже с широко раскрытым ртом промычал что-то невразумительное, добавил: – То-то и оно...
И вырвал, конечно же, здоровый зуб.
Ну, а случай в первой платной клинике Киева, находившейся тогда на территории Фроловского монастыря, меня и сейчас приводит в дрожь...
Где-то перед майскими праздниками, с трудом записавшись, шел я, полный надежд на благополучный исход. В подсознании даже шевелилась мысль, что святость места – тоже не последнее средство в лечении. И казалось, что это действительно так. Даже убийственное дотоле жужжание бормашины не повергло меня в ужас. Но вот настал праздник, а вместе с ним возобновилась и ноющая боль в отремонтированном зубе.
Что делать? Кинулся в неотложку. Даже смотреть не пожелали. Дескать, не мы делали, не нам и исправлять. Потерпи и направляйся в платную клинику. Еле дождался, когда светлый Первомай закончится, так как в глазах моих он уже давно померк. Прихожу наконец-то к врачу, которая ставила пломбу, и жалуюсь на неимоверную боль в том самом зубе.
– Сделаем рентген и все будет хорошо, – заверила молодая симпатичная дантистка.
Сделали. Врач посмотрела и решила немедленно снимать поставленную за деньги пломбу. Правда, перед тем, как приняться за дело, предупредила:
– Будет больно. Очень. Так что держитесь, милый. Вы же мужчина.
И началось нечто, напоминающее то, когда снимают асфальт, положенный не в том месте. Оглушительный скрежет и рев, дым изо рта и как невидимый подтекст – страшная боль. Даже я, такой терпеливый, не смог выдержать, как на то надеялась дантистка. Последнее, что еще проникло в мое сознание, было:
– Нашатырь! Нашатырь!..
Пришел в сознание от холода. Открыл глаза и вижу: кто-то держит надо мной кувшин с водой. Видимо, эта операция совершалась несколько раз, так как весь я с головы до ног был мокрый.
– Ну и напугали же вы всех нас, – сокрушалась побледневшая дантистка. –Почему бы не сказать, что больно?..
– Но вы же просили терпеть...
Чтобы не сложилось впечатление, что я навожу тень на плетень бывшей моей родины, скажу, что и в Израиле не сразу мои зубы попали в надежные руки. Один специалист решил их почистить, но не по одному-два, а все сразу, после чего пришлось прибегнуть к удвоенной дозе акамоля и больничному. Были и такие, что постоянно путали меня с кем-то из семейства Ротшильд...
Можно было бы и дальше продолжать этот горестный для меня реестр, но после того, как не без помощи киевских приятелей познакомился с замечательной командой Дантистов, которые сделали мой рот таким, каким он не был и в лучшие годы моей жизни,- все это теперь лишь воспоминание. А прошлое заменило их пожелание: «Улыбайтесь на здоровье!»
и ее коллегам
Не знаю как у кого, а у меня взаимоотношения с дантистами, пожалуй, тянут на книгу.
Начинать надо бы с визита даже не к знахарю, кои заменяли в сельской местности врачей, а к одному из родственников. Тот посмотрел на мою распухшую щеку, покачал головой, подумал и, скрутив “цыгарку”, сунул мне ее в рот.
– Затянись, может, полегчает, – сказал дядя Корней и показал, как это делать.
Показал, потому что откуда я, трехлетний, мог знать, как затягиваться. И что удивительно – помогло, хоть дядя и не был уверен в успехе.
А вот настоящие дантисты только и говорили, что все будет хорошо. Даже тот, который на все мои доводы, что больной зуб не там, где он собирается вырывать, а соседний.
– Кто тут врач – я или ты? – рассердился он, и так как я уже с широко раскрытым ртом промычал что-то невразумительное, добавил: – То-то и оно...
И вырвал, конечно же, здоровый зуб.
Ну, а случай в первой платной клинике Киева, находившейся тогда на территории Фроловского монастыря, меня и сейчас приводит в дрожь...
Где-то перед майскими праздниками, с трудом записавшись, шел я, полный надежд на благополучный исход. В подсознании даже шевелилась мысль, что святость места – тоже не последнее средство в лечении. И казалось, что это действительно так. Даже убийственное дотоле жужжание бормашины не повергло меня в ужас. Но вот настал праздник, а вместе с ним возобновилась и ноющая боль в отремонтированном зубе.
Что делать? Кинулся в неотложку. Даже смотреть не пожелали. Дескать, не мы делали, не нам и исправлять. Потерпи и направляйся в платную клинику. Еле дождался, когда светлый Первомай закончится, так как в глазах моих он уже давно померк. Прихожу наконец-то к врачу, которая ставила пломбу, и жалуюсь на неимоверную боль в том самом зубе.
– Сделаем рентген и все будет хорошо, – заверила молодая симпатичная дантистка.
Сделали. Врач посмотрела и решила немедленно снимать поставленную за деньги пломбу. Правда, перед тем, как приняться за дело, предупредила:
– Будет больно. Очень. Так что держитесь, милый. Вы же мужчина.
И началось нечто, напоминающее то, когда снимают асфальт, положенный не в том месте. Оглушительный скрежет и рев, дым изо рта и как невидимый подтекст – страшная боль. Даже я, такой терпеливый, не смог выдержать, как на то надеялась дантистка. Последнее, что еще проникло в мое сознание, было:
– Нашатырь! Нашатырь!..
Пришел в сознание от холода. Открыл глаза и вижу: кто-то держит надо мной кувшин с водой. Видимо, эта операция совершалась несколько раз, так как весь я с головы до ног был мокрый.
– Ну и напугали же вы всех нас, – сокрушалась побледневшая дантистка. –Почему бы не сказать, что больно?..
– Но вы же просили терпеть...
Чтобы не сложилось впечатление, что я навожу тень на плетень бывшей моей родины, скажу, что и в Израиле не сразу мои зубы попали в надежные руки. Один специалист решил их почистить, но не по одному-два, а все сразу, после чего пришлось прибегнуть к удвоенной дозе акамоля и больничному. Были и такие, что постоянно путали меня с кем-то из семейства Ротшильд...
Можно было бы и дальше продолжать этот горестный для меня реестр, но после того, как не без помощи киевских приятелей познакомился с замечательной командой Дантистов, которые сделали мой рот таким, каким он не был и в лучшие годы моей жизни,- все это теперь лишь воспоминание. А прошлое заменило их пожелание: «Улыбайтесь на здоровье!»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
