«Звідки приходить ніхто не зна
Звідки приходить ніхто не зна
дівчина дівчина юна м*ясна»

уявили: нависа темне кровозжерне небо, пристрастю сходить земля, ароматичні гілочки лимонника, дивні глибокоалкогольні водорості волинські, бурхливо пророста пєчєнь, важко плентається пікселізуючи привмара тарантіно; Охохох, Ухухух і Вахвах, гіперболізуються.

уявили файно: за столом плаче Маша. з Машою трапилася весна, з Весною трапилася маша. іще неясно кому гірше.

Переваги завєдєнія типу забігайлівка: над входом жваво майоріє картата жилава напис «От заката до рассвєта»; на стінах висять і нічого не просять: чарівна флейта (1 шт.), смарагдова скрижаль (раритетне видання), меланхолія (консервована), дік трейсі (перша кляса), і чегевара (куди ж без нього).

Голос із пєчєні: нє спать!

уявили: під ногами швендяють гноми-торчки (за станом здоров*я), стихійні набори з русалки, ведмежатка-гаммі, пародійні німфоманки (за станом душі), крабові паличкі, сруделі, яйця однорога (прісноводні), буйок, пуцьки-пуцьки, бюстгальтери без дівчат, прага, так говорив заратустра, курва-мать, слободські лишайчики, приблюзки, ніжні сукимоскалі, тихі рожеві мойри, караоке на майдані, ширли-мирли, волохаті циганські дівчата без бюзгалтерів, круторогатий василь м.київ, лоно пітона, лото забава джекпот 8 мільйонів, жито і пашниця, безрадісна паранойа, доктор ковбасиль, неживе усім радісно, і штучка-дрючка.

Дія друга.

Двері гірко розчиняються. На ровері в ритмі капаейри в*їжджає нєзабвєнна m-lle ку-куй.
Маша намагається: е-е-е… хай ку-куй…

Всі улибаються весело. Всім кукуйово. Веснавесна прийде. Осьось. Кукуй вимирає.

О, діє третя.

Голос із пєчєні: нє спать..

Маша граційно сахається. Маша осьось.

Весна брутально припіка,
Над вічним присмаком очей,
На Вічні мухи приріка
Облізла темрява ночей.

Я вас кохав, я вас коха,
Я вас кохати буду ще,
Весна брутально припіка,
І хочу я іще і ще.

Я ради вас пустити б ладен
Собі із вени венну кров,
Нехай завидує Б. Ладен,
Не знав бо він таку любов.

Бом! він злетів уже на небо,
А я кохаю вас іще,
Мені вас треба, треба, треба,
І ще, і ще, і ще, і ще.

Коефіціент прозорості в шокє. Пародійні Лезбійки прозрівають. Маша хоче ще. Весна осьось.

Тим часом дія четверта.
Голос із пєчєні заснув.

Світло мляво гасне. Луна музика. Завсідникам враз стає млосно і еротично. У повітрі кублиться «О!... О!... ОООООО…». На сцені являється травесці-діво Звіздатая. Сьогодні день народження і торт, Охохох, Ухухух і Вахвах.

Голос із пєчєні пойот:

Вона така красива як кросівок,
І, шельма, дорога як дві машини,
Як стегнами крутне і випне груди,
Так всім стає спекотно й тісно в гульфік…

І тоне білий світ у тій ширінці,
І в грудях роздається па-де-дьо,
Вона іде, ступа, і наступа,
І платтям грає вітер і хорти.

Екстатичний вірш обривається. Травесці-діво гламурово перечипляється через труп. Всім радісно. Йой! Труп не заперечує.

О, що це? Труп? Кошлатий?
Мека-бека досі?
Як це ставалось, ґа?
О, Машо, роздивися,
Знайди убивцю нам!

Всі щось аплодують. Натовп регоче.

Маша (неочікувано для себе):
Як медексперт засвідчую, же смерть
Настала від задушення м*ячем,
М*яч був китайський. Добре видно це
По гумі. Ось така фігня аж страшно.
Як бачимо це сталось випадково,
Коли шахтар віддався барселоні,
загибла непомітно, у запалі
Ковтнула м*яч і захлинулась їм.

Голось із пєчєні: ми всє умрьом…

Увага, дія п*ята.

Перед вами манливі рожеві двері. Над дверима маньєристично блимає напис: мрія поета. До дверей стоїть черга. Нікого не впускають. Парить. Весна осьось.

За дверима на червоних подушках, обтягнутих чоловічою шкірою, набитих курчавим чоловічим ворсом, спочиває панна. Раптом зі стіни пародійно випадає Маша. Панна млосно висне. Затемнення.

Маша поправляє вуса, осмикує кіски і гмика. По радіо передають:

О, панна двинули копита?
О, склали ласти,
О, простерли ніжки…
Як шкода… Чу! Це реквієм вівальді!..
Чи знов г-глючить страшно і безбожно?
Чи патефон? Дослідимо умить.
Оце лежить... Не спить... Померла? Жуть.

За дверима чутно пародійно сублімоване ридання тисяч голосів і натовпу. Маша хутко хаває труп, вдягає вуаль, прокрашується, манікюриться, особливо ногу, відчиняє. Весна осьось.

Дія шоста.

З-за дверей заглядає бабця з косою. Всі збиваються купи, йдуть гулять, пить, волать, стрибать, реготать, конать, ганять, ригать, валять, драть, і все це через с….ку і така інша чорнорота грязь.

Здичавіла Тать:
Я чую голоси, це йдуть сюди
Літературні негренята. Шість.
Підкину їм сокиру і дрова.
А вдруг хтось з них захоче порубать?..
Ось, бачу вже один схопив
топор…

Здригнувся ліс, почувся зойк. На парашуті тут же Маша. Все елементарно, як той Ватсон.

Тут сталось вбивство. Як дізналась я,
Спитаєте мене? Я відповім:
Дізналась з характерної сокири,
Яка стирчить. І сім смертельних ран.
Він зарубався сам,
це очевидно!

Все сталось дуже швидко, прямо тут.
Що характерно, саме через с…ку.
Та інша чорнорота грязь…

Натовп екстатує і гойдає Машу. Машу укачує і блює. Натовп дебільно втирається.

Дія сьома.

Встать. Суд іде.
Всі типу встають. Суд типу іде. Маша зачаїлась. Весна осьось.

Головний Реактор:

Цей вірш кричить, він грюкає дверима,
Він продирається наскрізь,
Ніхто нічьо не розуміє. Шедевр!
А ви б змогли…

Руйнуються дрімотні хмари,
Дракони сипляться з небес.
Вам нездогнати! Це шедевр…
В одній руці у мене вічність,
В другій руці пустелище жаги
Іграє в карти зі стихійним лихом…
А ви могли б? А Ніфіга!
Вам не вгадати хто я є!
А - Я...
Шедевр! Шедевр!

Натовп одностайно тицяє великим пальцем у ґрунт. Сушитє вьосла, сер. Хана прийшла..
Парить. Над побоїщем пародійно сходить ясне сонце і заходить тупий місяць. Всі розбігаються.

Мій боже, бачиш свіже тіло!
Чи не таке вже й свіже… Ніпанять.
(Як придивитись видно ж нам стає,
що труп сей дуже жвавий як на труп.
Підморгує панянкам, ніби він
давно померлий дон іще й жуан)

Його судили тут, це очевидно.
Де очевидність?, спросите мене…
Я відповім: підтверджує цю тезу
Хоча би мох на дереві отут,
Весілля Христіана Розенкрейца,
І пекло Данта, тільки подивіться!
Це очевидно!
Ватсон теж підтвердить.

Його судили іменем страшним
Кофіцієнта Про. За це й убили
сімнацять з половиною разів.

Бабця з косою пародійно грюкає невидними дверима. З-за них несеться дебільний регіт. Двері розчиняються.

Дія восьма.

Маша йде гуляючи. Аж раптом бачить щось таке страшне, що тут же намагається говорити віршем:

Я бачу труп! (Я бачу труп?)
Останній з нас поліг
В нерівному бою з маразмом світу!
Загинуло усе. Усьо пропало, шеф!
Яка печаль… Та що, скажіть, мені…
Аби не розплескалась суть повз посуд…

Цей труп втонув. Чому? Спитає щось…
Я чесно відповім: це очевидно.
Якщо подробиць хтось бажає знать,
Скажу, нема секрету в цьому ніц.
Він йшов гулять цим лісом,
Йшов і йшов, і раптом утопився він у чаї.
Таке буває.
Більше з тим, погляньте,
Це ґречно очевидно!

Маша озирається навколо:
Панічні груди сміття, металічних кшталтів брухт,
брудні трупи, попалені шматки макулатури, апокаліптична
заварка, рештки ровера і Тать.
Хтось там ридає, потім щось регоче, потім занову нудно.
А Всі хотіли пародійних спецефектів? абідна, да.

Фінал.
Сонце стоїть у зеніті. Зеніт теліпається на шиї у Маші. Кіски шляхетно потемніли від крові. І хто це побачив. Ну?
Всі шляхетно морозяться. Бабця з косою. Парить.
Весна осьось.

Завіса падає. Трупи ґраційно оживають і п*ють чай.
Ніщо не натякає.

Голос з пєчєні німує.