Нико Ширяев
поезія “Авиатор”

"В кораблик слов мокни пера очин
Без указанья мелей и причин,
А после, как всегда, мели емеля,
И пусть твой ножик будет перочин.

Уже как часть саднит родная речь,
То в дрожки попадая, то ли в печь.
Пока нежна погода на неделе,
Всем остальным не поздно пренебречь.

Мечты и мачты выщерблены. Хоть
Душа желанна - непрестанна плоть.
К обеду, как луна, взошла Аглая -
На пару с нею нас не побороть.

А где-то в поле трактор суперблю.
Я исправляюсь в среднем к мартобрю.
Нет, я еще не эпосы солгаю,
Но как звезда с звездою говорю."

Пародія

Я авіатор – то солідний чин
(Бо літачок – найкраще для мужчин).
То не кораблик слів, що ледве плáва…
Перо ще є, і ножик перочин.

Я ще поет… Про трактори люблю…
Погода ніжна – трішечки наллю,
Хай вже пробачить якось рідна мова –
Куди до мене тому солов’ю!

Мокнýв, мелю, і не змикаю віч,
І не втомивсь нітрохи – дивна річ.
Спокóю не дає Ємелі слава…
Душа бажає – ну на те і ніч!

За епос взявсь (без лірики і драм)
Про мрії, щогли – схоже щось на спам,
Про бричку, грубку – навіть сам не знаю…
Іще сто грам – і на душі бальзам!

Всім знéхтував – тепер пишу про плоть.
Не пізно ще (не приведи Господь).
Я виправлюсь – підтягнеться Аглая,
То може вдасться й з нею помолоть.

…Ех, не прийшла – утамувати б злість
(Аглая файна – мало п’є і їсть).
В політ! До зір! Галактика безкрая!
А в ній планета – дев’яносто шість…


18.04.2011