
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
2025.08.31
22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
2025.08.31
19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
2025.08.31
18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
2025.08.31
14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
2025.08.31
14:03
Сидить Петрик у кімнаті, а надворі злива.
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
2025.08.31
12:34
Глядача цікавого містер Кайт
Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!
Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!
2025.08.31
07:37
Жовтіє й сохне бадилиння
Чортополоху, бо в цей час
Пора осіння безупинно
Виносить твори напоказ.
Поля вбирає в позолоту,
А в дрантя – вкутує сади,
Мов демонструє так роботи
Своєї плавної ходи.
Чортополоху, бо в цей час
Пора осіння безупинно
Виносить твори напоказ.
Поля вбирає в позолоту,
А в дрантя – вкутує сади,
Мов демонструє так роботи
Своєї плавної ходи.
2025.08.31
01:53
Тим, хто нічого доброго не сотворив, найлегше зневажати творчість інших.
Аби розібратися із чимось, окрім півлітри потрібна ще й клепка.
Шукав істину, а знайшов саме вино.
Поїв добрив і стало недобре.
Від сюрпризу зостався лише сюр.
До гарн
2025.08.30
23:03
Гармонія розладнується
під гуркотом дисонансів.
Коли душа найбільше потребує
прекрасного, звідкись виникає
огидний лик цинізму,
монструозне обличчя страху,
думки, ніби ратиці диявола,
цапина борідка банальності,
під гуркотом дисонансів.
Коли душа найбільше потребує
прекрасного, звідкись виникає
огидний лик цинізму,
монструозне обличчя страху,
думки, ніби ратиці диявола,
цапина борідка банальності,
2025.08.30
20:43
У забутім гнізді розоренім
Не оселиться знову птах.
На душі, що ганьбою зорана,
Із журби проростає страх:
Він підніметься чорним колосом –
І зневіри впаде зерно,
У думках, у очах, у голосі
Не оселиться знову птах.
На душі, що ганьбою зорана,
Із журби проростає страх:
Він підніметься чорним колосом –
І зневіри впаде зерно,
У думках, у очах, у голосі
2025.08.30
19:46
Одного з найяскравіших політиків націонал-демократичного руху України зухвало розстріляли посеред дня у Львові
Такі не помирають від мікстур і ліків,
через тривалу душевну втому,
серед онуків у ліжку -
вдома…
Такі у Лету тихенько не кануть,
Такі не помирають від мікстур і ліків,
через тривалу душевну втому,
серед онуків у ліжку -
вдома…
Такі у Лету тихенько не кануть,
2025.08.30
12:43
Якщо ж засмутишся і перестанеш просити, то
скаржся на себе, а не на Бога, що Він не дає тобі.
. Єрм, Пастир. Заповіді, 9.
Просити у Бога
Будь для Духа Святого офірою
що живе в тобі Божою мірою.
скаржся на себе, а не на Бога, що Він не дає тобі.
. Єрм, Пастир. Заповіді, 9.
Просити у Бога
Будь для Духа Святого офірою
що живе в тобі Божою мірою.
2025.08.30
07:12
Цей грішний світ затьмарює чимсь розум
І змушує на блуд, штовхає на обман, –
Він знає все про тонкощі гіпнозу,
Як духівник про слабкості прочан.
Він володіє сутністю і плоттю,
І легко здійснює всі наміри свої,
Раз я не можу крок зробити проти
Й
І змушує на блуд, штовхає на обман, –
Він знає все про тонкощі гіпнозу,
Як духівник про слабкості прочан.
Він володіє сутністю і плоттю,
І легко здійснює всі наміри свої,
Раз я не можу крок зробити проти
Й
2025.08.30
05:12
Ніч засиляє,
мов нитку у голку,
серце у біль
одинокому вовку.
Туго стискає
слухняність за шию –
волю чи смерть
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...мов нитку у голку,
серце у біль
одинокому вовку.
Туго стискає
слухняність за шию –
волю чи смерть
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Світлана Лавренчук (1984) /
Вірші
/
Дитяче
ВЕДМЕЖАТКО
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ВЕДМЕЖАТКО
(байка-казка)
Давно-давно в одному лісі,
Отут, на нашому ж Поліссі,
Була для птиць і звірів школа –
Вивчали світ вони довкола.
Якось згадали на уроці
Про сніг, що випав в Новім році.
А тут Ведмідь як заревів:
«Не говоріть мені цих слів:
Про сніг і рік якийсь новий,
Для див таких я застарий»
Та обізвалось й Ведмежа:
«Навіщо, тату, ця межа?
Я хочу бачити той сніг,
Якби ж прокинутись я зміг…»
«Не говори мені дурного.
Не треба бачити нам того,
За все подба природа-мати,
Ну годі, сину, йдімо спати.»
І засмутилось Ведмежатко –
Суворий надто його татко.
«І як того він не збагне,
Що вабить все нове мене?
Коли всі знають вже той сніг,
То й нам побачити не гріх», -
Воно собі так міркувало,
Та швидко вже й дрімати стало.
І сниться йому гай і ліс,
Що батько меду знов приніс,
Наснились також й інші звірі,
З якими жив він у довірі.
І спалося так любо й тихо,
Та сніг згадався, як на лихо.
«Казали, схожий він на вату,
Мабуть, пора мені вставати», -
Подумало, сп’ялось на ноги
І нишком вилізло з барлоги,
Сказало тихо: «Ах, краса,
Ялинки білі – чудеса!
І як змінився рідний ліс…
Але чому так мерзне ніс?
І лапи вже мені морозить,
Мабуть, цього сьогодні досить.»
І Ведмежатко пригадало
Як солодко воно дрімало,
Хотіло повернутись до барлоги,
Але біда – забуло враз дорогу.
І вже долає його холод,
А тут утрутився ще й голод.
Тепер збагнуло Ведмежатко
Чого боявся його татко.
Воно заснути було б раде,
Та не послухалось поради.
Отож, сидить тепер, зітхає,
Але робити що – не знає…
І покотились гіркі сльози –
Крижинки стали на морозі.
А тут прийшла ще й завірюха,
Замерзли йому хвіст і вуха
І Ведмежатко задрижало,
Та й місця в лісі стало мало,
Метнулося вперед, назад.
«Й чому не слухав я порад?
За те, що я такий упертий,
Доводиться тепер померти», -
Малий Ведмідь так міркував
Й по лісі довго ще блукав.
Усе ж діждався він весни.
Й коли з’явилися сини
Уже в Ведмедя молодого,
То він навчав нащадка свого:
«Ти пам’ятай, моя дитино,
Що завжди слухати повинна
Порад, які тобі дають,
Інакше важка буде путь.
І щоб не трапилось пригоди –
Не намагайсь змінить природи».
Давно-давно в одному лісі,
Отут, на нашому ж Поліссі,
Була для птиць і звірів школа –
Вивчали світ вони довкола.
Якось згадали на уроці
Про сніг, що випав в Новім році.
А тут Ведмідь як заревів:
«Не говоріть мені цих слів:
Про сніг і рік якийсь новий,
Для див таких я застарий»
Та обізвалось й Ведмежа:
«Навіщо, тату, ця межа?
Я хочу бачити той сніг,
Якби ж прокинутись я зміг…»
«Не говори мені дурного.
Не треба бачити нам того,
За все подба природа-мати,
Ну годі, сину, йдімо спати.»
І засмутилось Ведмежатко –
Суворий надто його татко.
«І як того він не збагне,
Що вабить все нове мене?
Коли всі знають вже той сніг,
То й нам побачити не гріх», -
Воно собі так міркувало,
Та швидко вже й дрімати стало.
І сниться йому гай і ліс,
Що батько меду знов приніс,
Наснились також й інші звірі,
З якими жив він у довірі.
І спалося так любо й тихо,
Та сніг згадався, як на лихо.
«Казали, схожий він на вату,
Мабуть, пора мені вставати», -
Подумало, сп’ялось на ноги
І нишком вилізло з барлоги,
Сказало тихо: «Ах, краса,
Ялинки білі – чудеса!
І як змінився рідний ліс…
Але чому так мерзне ніс?
І лапи вже мені морозить,
Мабуть, цього сьогодні досить.»
І Ведмежатко пригадало
Як солодко воно дрімало,
Хотіло повернутись до барлоги,
Але біда – забуло враз дорогу.
І вже долає його холод,
А тут утрутився ще й голод.
Тепер збагнуло Ведмежатко
Чого боявся його татко.
Воно заснути було б раде,
Та не послухалось поради.
Отож, сидить тепер, зітхає,
Але робити що – не знає…
І покотились гіркі сльози –
Крижинки стали на морозі.
А тут прийшла ще й завірюха,
Замерзли йому хвіст і вуха
І Ведмежатко задрижало,
Та й місця в лісі стало мало,
Метнулося вперед, назад.
«Й чому не слухав я порад?
За те, що я такий упертий,
Доводиться тепер померти», -
Малий Ведмідь так міркував
Й по лісі довго ще блукав.
Усе ж діждався він весни.
Й коли з’явилися сини
Уже в Ведмедя молодого,
То він навчав нащадка свого:
«Ти пам’ятай, моя дитино,
Що завжди слухати повинна
Порад, які тобі дають,
Інакше важка буде путь.
І щоб не трапилось пригоди –
Не намагайсь змінить природи».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію