Хтось каже, що життя у нас – суцільні приколи. А, певно, воно так і є. Навколо стільки приколістів, що ми часом вже й не дивуємся і не згадуєм, не звертаєм уваги на таких «цінних кадрів». А варто би. Бо без таких людей і їх приколів наше життя було б дуже сірим.
Приходить до лікаря дядько. Каже, слухайте, а це нормально, що я сам збуджуюсь? – Як це сам? – Ну просто сам. – Ну, таке буває. – А раніше? – Раніше мене жінка збуджувала. – Ну от бачите, значить у вас все в нормі. А потім? – Потім жінка перестала. – Ну а потім? – Потім мене збуджував будильник. Але він поламався. Потім збуджувало радіо. А тепер буджуся сам. – У вас що не всі вдома? – А як ви здогадалися? – Сам бачу. - То правда. Жінка на роботі, малий в школі, а я тут.

У мене он сусідка Катька то така приколістка, що абзац. Постійно ходить і ниє про одне й те ж. Які тепер мужики тупі. Такі тупі каже, що мене від них аж нудить.
- Ну і що ж тут смішного чи прикольного? – Та особливо нічого. Тільки вона в кінці кінців недавно «ляльку» вродила.

-У мене друг – універсал. Він усе підключає. Електрику, сантехніку, антени.
- О, а у мене теж універсал. Але він навпаки, тільки відключає.
- Не розумію. Це як? – Когось відключає одним ударом, когось двома…

Точно, точно. У нас у школі точнісінько такий прикол був. Ну ми й нареготалися.
Після уроків усі йдуть додому, а Ігорко став, як вкопаний, і тупо дивиться собі на ноги. Дивиться хвилину, дві, три. Хлопцям стало цікаво. Один підходить, питає:
- Що сталось?
- Ти знаєш у мене ліва нога, певно, коротша від правої.
-Та ти що. Не може бути!
- Та точно. Я от правою дістаю до носа, а лівою не можу.
- Ану покажи.
– Запросто. Той як розвертається, як бахне йому з ноги, прямо у ніс.
- Ти що дурний?
– Та ти ж сам просив: покажи, покажи.

А що тут дивуватись. Микола он розказував, як він помагав своєму шефу комп’ютер освоїти. Шеф щось клацав , клацав на клавіатурі, а потім питає: - А що це тут у графі «пароль» якісь п’ять зірочок? Що це означає? - А ви самі додумайтесь. Це така штука, що відкриває любі двері. Той почесав лисину. - Ну, не знаю, не знаю. П’ять зірок. П’ять зірок. А потім аж з місця зірвався: - Ага! Дійшло! «П’ять зірок» - це ж коньяк!

У нас на роботі теж один «кадр» з’явився. Пропрацював тиждень. Вирішив «закосити» від роботи. Дзвонить секретарці і каже. Так і так, у мене енергії нема, чакри не відкриваються. Та мовчить, мовчить, щось думає. А потім все ж радить. Подзвоніть в аварійку. Вони поможуть. Там і електрики є і слюсарі. Вони за пляшку любі чакри відкриють і електроенергію зроблять.

У мене один знайомий є, так розказав недавно, як його жінка на подарунок «розкрутила». Кожен вечір коло нього і так , і сяк.
-Котя, ти такий добрий, такий класний, дай гроші на чотири колечка. Ланцюжок маю, кульчики маю. Ну зроби мені маленький подарунок, дай гроші на колечка. Хочу чотири колечка і все. Мовчав чоловік, мовчав, але таки дав гроші. Каже, бери скільки треба. І що ви думаєте. Купила жінка собі «АУДІ».