Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.24
21:29
Що значить зачинені двері
До серця чийогось навік?
Риплять, ніби голос тетері,
У фокусі дальніх повік.
І Вертер пустелю долає,
Читає рядки будяків.
На овидах світлих розмаю
Почуємо шепіт віків.
До серця чийогось навік?
Риплять, ніби голос тетері,
У фокусі дальніх повік.
І Вертер пустелю долає,
Читає рядки будяків.
На овидах світлих розмаю
Почуємо шепіт віків.
2026.10.24
20:57
Супами пахне околиця моя єрусалимська,
Смачними, мало не з усього світу…
Скуштував чимало їх, але на думці зазвичай
З дитинства нічим не замінимий борщ український.
Кажуть, що кухар подав Хубілаю, онуку Чингіс-хана,
Супів найкращих в світі список
Смачними, мало не з усього світу…
Скуштував чимало їх, але на думці зазвичай
З дитинства нічим не замінимий борщ український.
Кажуть, що кухар подав Хубілаю, онуку Чингіс-хана,
Супів найкращих в світі список
2026.10.24
18:15
Розгулявся північний, та так уже кріпко і пристрасно!
Ось мою абрикосу в обіймах за ніч роздягнув.
Зняв сукЕнку, порвав і бруківку спідницею вистелив.
Загорнулась калюжа в оборку її осяйну.
Іздаля - ніби бісером жовтим обочина вишита.
Посвітліли і
Ось мою абрикосу в обіймах за ніч роздягнув.
Зняв сукЕнку, порвав і бруківку спідницею вистелив.
Загорнулась калюжа в оборку її осяйну.
Іздаля - ніби бісером жовтим обочина вишита.
Посвітліли і
2026.10.24
16:40
Не усі любили рокабілі,
Тверк медуз драглистих, ритм-енд-блюз,
Бо були руді і підозрілі,
Наче Сходу викопний хунхуз,
Що завжди, підкреслено і гучно,
У пісках між соціальних криз
Набував майно кайлом підручним,
Тверк медуз драглистих, ритм-енд-блюз,
Бо були руді і підозрілі,
Наче Сходу викопний хунхуз,
Що завжди, підкреслено і гучно,
У пісках між соціальних криз
Набував майно кайлом підручним,
2026.10.24
16:02
Сприймаю за жарти,
не скиглю від болю,
та більш ображати
себе не дозволю!
Незламна, правдива,
тверда, наче криця,
пекуча жалива,
стрімка блискавиця.
не скиглю від болю,
та більш ображати
себе не дозволю!
Незламна, правдива,
тверда, наче криця,
пекуча жалива,
стрімка блискавиця.
2026.10.24
13:54
Птахи на хижім переніссі
Вільготно направляють гнів,
Такі потужні, наче Ніцше,
В нестримнім сяєві вогнів.
Вони жорстокі і примхливі,
Розумні, злобні і сумні,
У нескоримому напливі
Вільготно направляють гнів,
Такі потужні, наче Ніцше,
В нестримнім сяєві вогнів.
Вони жорстокі і примхливі,
Розумні, злобні і сумні,
У нескоримому напливі
2026.10.24
10:38
благочинність
твереза така
ледь-ледь поведена
немовби мати тереза
при кінці
місяця осіннього другого
причетна до будь-чого
і не провинна ні в чому
твереза така
ледь-ледь поведена
немовби мати тереза
при кінці
місяця осіннього другого
причетна до будь-чого
і не провинна ні в чому
2026.10.24
09:08
В голосі плинної осені
Чується шелест і свист, -
Вітер захекано носиться,
Падає зірваний лист.
В голосі тім інтонації
Лагідні, гнівні, смішні:
Листя шепоче про грації,
Вітер горланить пісні.
Чується шелест і свист, -
Вітер захекано носиться,
Падає зірваний лист.
В голосі тім інтонації
Лагідні, гнівні, смішні:
Листя шепоче про грації,
Вітер горланить пісні.
2026.10.23
21:29
Стукає промінчиком сонце у віконечко:
— Вставай з ліжечка мерщій, подивись на сонечко!
Вже прокинулись Карпати і хмаркам всміхаються,
Клени, буки та вільха у жовте вдягаються.
Он ялинка і смерека, золотаві шишки,
Білки в гості поспішають на смачн
— Вставай з ліжечка мерщій, подивись на сонечко!
Вже прокинулись Карпати і хмаркам всміхаються,
Клени, буки та вільха у жовте вдягаються.
Он ялинка і смерека, золотаві шишки,
Білки в гості поспішають на смачн
2026.10.23
17:23
Із очима як пусті вокзали,
Наше місто ожива.
Світлом дихають благі квартали,
Пісня рветься на слова.
Приспів:
У мелодіях давно забутих,
Нам хотілося усе збагнути,
Наше місто ожива.
Світлом дихають благі квартали,
Пісня рветься на слова.
Приспів:
У мелодіях давно забутих,
Нам хотілося усе збагнути,
2026.10.23
17:21
З березня до вересня не узріли літа ми,
ось і жовтень хмарою лине в далину.
Синій день за вікнами прикрашає квітами
путь останню осені ранню і сумну.
А ми лише напередодні
зими лихої до весни
помітили, що на сьогодні
ось і жовтень хмарою лине в далину.
Синій день за вікнами прикрашає квітами
путь останню осені ранню і сумну.
А ми лише напередодні
зими лихої до весни
помітили, що на сьогодні
2026.10.23
14:20
Мілини мліли,
Піском білили.
У тінях сосен
Граки ходили.
Ховався лебідь —
Самотній, босий —
Біліший лілей
У тінях сосен.
Піском білили.
У тінях сосен
Граки ходили.
Ховався лебідь —
Самотній, босий —
Біліший лілей
У тінях сосен.
2026.10.23
12:22
Переломи епох так лякають людей,
Залишаючи шрами болючі.
Тектонічні розлами, розриви сітей.
Голос неба ніхто не озвучив.
Розповзаються тріщини в душах, і страх
Запускає глибоке коріння.
Розбивається амфора. Здавнений крах
Розпускає потворні пагіння
Залишаючи шрами болючі.
Тектонічні розлами, розриви сітей.
Голос неба ніхто не озвучив.
Розповзаються тріщини в душах, і страх
Запускає глибоке коріння.
Розбивається амфора. Здавнений крах
Розпускає потворні пагіння
2026.10.23
11:29
Корінь слова «гуманізм» - «людяний».
Але у деяких політиків дивне уявлення про це поняття…
Гуманізм - це що означає?
Це загиблі вагітні жінки,
це мости і лікарні розчавлені,
це зруйновані вщент дитсадки…
Але у деяких політиків дивне уявлення про це поняття…
Гуманізм - це що означає?
Це загиблі вагітні жінки,
це мости і лікарні розчавлені,
це зруйновані вщент дитсадки…
2026.10.23
11:02
Буденність відходить
Наче покірна валіза,
Яку несуть в руках
Подорожні вічного шляху,
Затискаючи пальці до щему,
До синяви під нігтями,
Які шкрябали в двері самотності
Дому, що стоїть на вулиці Сліз
Наче покірна валіза,
Яку несуть в руках
Подорожні вічного шляху,
Затискаючи пальці до щему,
До синяви під нігтями,
Які шкрябали в двері самотності
Дому, що стоїть на вулиці Сліз
2026.10.23
05:36
А дощ іде і обмиває вікна,
Змиває пил і спогади старі, -
Ніяк лише з душі печаль не зникне,
Ніщо її не звільнить від жури.
Стікають краплі, наче дні за днями,
Холоне у горнятку теплий чай, -
Утомлений нудьгою і думками,
Боюся нині впасти у відчай.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Змиває пил і спогади старі, -
Ніяк лише з душі печаль не зникне,
Ніщо її не звільнить від жури.
Стікають краплі, наче дні за днями,
Холоне у горнятку теплий чай, -
Утомлений нудьгою і думками,
Боюся нині впасти у відчай.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
ПРИВЕТ ОТ ГАЙДАРА
В одном из турагенств, расположенном в самом центре Иерусалима, текла обычная будничная работа. Случалось, что к одному и тому же агенту приходило одновременно несколько посетителей. Тогда чаще всего мужчины уступали место женщинам, а сами выходили на улицу.
Стоит упомянуть одну важную деталь. Хоть в помещение агентства вели две двери, одна из них, как правило, была закрыта. Правда, на сей раз это правило нарушила новенькая сотрудница. Выйдя перекурить и возвратясь вскоре на свое рабочее место, она не закрыла упомянутую дверь. Никто из посетителей не попытался воспользоваться этой оплошностью, и все входили в помещение через главный вход, а потом уже по ступенькам спускались то ли к заведующей, то ли к агенту, то ли к бухгалтеру. Может быть, потому, что именно там красовалась вывеска фирмы.
Никто из упомянутой троицы почему-то не обратил внимания, что на некотором удалении от незакрытой двери прохаживается молодой человек приятной наружности. Но как только бухгалтер перед уходом в банк вышла из комнаты, оставив на столе сумку с деньгами, именно этим путем вошел и незамеченным вышел тот, о ком на вопрос прибывшего вскорости полицейского, как выглядел похититель дневной выручки, никто ничего не мог сказать.
Прошло несколько дней. О случившемся перестали говорить, так как пропажу воз¬мес¬тило страховое агентство. И вот под конец рабочего дня, когда уже работа фирмы близилась к завершению, в ту самую, однажды незакрытую дверь постучал молодой человек приятной наружности с рюкзачком за плечами. Ему показали на центральный вход. На вопрос к кому, последний посетитель ответил, что к бухгалтеру. Сойдя вниз, молодой человек открыл рюкзак, достал из него сумку, положил ее на стол и сказал:
– Все в целости и сохранности.
И поскольку никто из сотрудниц не промолвил ни слова, а в глазах каждой стоял один и тот же вопрос, странный посетитель счел нужным добавить:
– Угостите кофейком, расскажу, как и почему все произошло.
...Оказалось, что необычный похититель заканчивает курс психологии в университете и решил исследовать причину участившихся краж в различных учреждениях.
Пока бухгалтер и гость попивали кофе, в помещение вошли два полицейских, вызванные, оказывается, незаметно вышедшей в другую комнату тот самой новенькой сотрудницей, надели на руки молодого человека наручники и предложили следовать за ними.
– Но при чем тут Гайдар? – спросит читатель.
А при том, что, как рассказывают современники Аркадия Гайдара, нечто подобное случилось и с кумиром советской детворы.
Как-то в переполненном трамвае в ту пору еще начинающий писатель увидел бедного студента и решил незаметно положить ему в карман толику только что полученного гонорара. Не успел наш филантроп отпрянуть руку, как стоящая рядом женщина завопила:
– Люди добрые, держите вора!
Остановили трамвай и до прибытия милиции начали стыдить вора, а кое-кто уже и совал ему под нос кулак.
– Сколько у вас было денег? – спросил милиционер студента.
– Какая-то мелочь.
– А сейчас?
Студент вывернул карманы, и оттуда выпало несколько крупных купюр.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ПРИВЕТ ОТ ГАЙДАРА
В одном из турагенств, расположенном в самом центре Иерусалима, текла обычная будничная работа. Случалось, что к одному и тому же агенту приходило одновременно несколько посетителей. Тогда чаще всего мужчины уступали место женщинам, а сами выходили на улицу.
Стоит упомянуть одну важную деталь. Хоть в помещение агентства вели две двери, одна из них, как правило, была закрыта. Правда, на сей раз это правило нарушила новенькая сотрудница. Выйдя перекурить и возвратясь вскоре на свое рабочее место, она не закрыла упомянутую дверь. Никто из посетителей не попытался воспользоваться этой оплошностью, и все входили в помещение через главный вход, а потом уже по ступенькам спускались то ли к заведующей, то ли к агенту, то ли к бухгалтеру. Может быть, потому, что именно там красовалась вывеска фирмы.
Никто из упомянутой троицы почему-то не обратил внимания, что на некотором удалении от незакрытой двери прохаживается молодой человек приятной наружности. Но как только бухгалтер перед уходом в банк вышла из комнаты, оставив на столе сумку с деньгами, именно этим путем вошел и незамеченным вышел тот, о ком на вопрос прибывшего вскорости полицейского, как выглядел похититель дневной выручки, никто ничего не мог сказать.
Прошло несколько дней. О случившемся перестали говорить, так как пропажу воз¬мес¬тило страховое агентство. И вот под конец рабочего дня, когда уже работа фирмы близилась к завершению, в ту самую, однажды незакрытую дверь постучал молодой человек приятной наружности с рюкзачком за плечами. Ему показали на центральный вход. На вопрос к кому, последний посетитель ответил, что к бухгалтеру. Сойдя вниз, молодой человек открыл рюкзак, достал из него сумку, положил ее на стол и сказал:
– Все в целости и сохранности.
И поскольку никто из сотрудниц не промолвил ни слова, а в глазах каждой стоял один и тот же вопрос, странный посетитель счел нужным добавить:
– Угостите кофейком, расскажу, как и почему все произошло.
...Оказалось, что необычный похититель заканчивает курс психологии в университете и решил исследовать причину участившихся краж в различных учреждениях.
Пока бухгалтер и гость попивали кофе, в помещение вошли два полицейских, вызванные, оказывается, незаметно вышедшей в другую комнату тот самой новенькой сотрудницей, надели на руки молодого человека наручники и предложили следовать за ними.
– Но при чем тут Гайдар? – спросит читатель.
А при том, что, как рассказывают современники Аркадия Гайдара, нечто подобное случилось и с кумиром советской детворы.
Как-то в переполненном трамвае в ту пору еще начинающий писатель увидел бедного студента и решил незаметно положить ему в карман толику только что полученного гонорара. Не успел наш филантроп отпрянуть руку, как стоящая рядом женщина завопила:
– Люди добрые, держите вора!
Остановили трамвай и до прибытия милиции начали стыдить вора, а кое-кто уже и совал ему под нос кулак.
– Сколько у вас было денег? – спросил милиционер студента.
– Какая-то мелочь.
– А сейчас?
Студент вывернул карманы, и оттуда выпало несколько крупных купюр.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
