http://www.unn.com.ua/ua/blogs/dovganyk/02-03-2011/69/

Мабуть, у кожного з нас бувають моменти, коли ми кажемо собі «Зроблю це завтра», «Зроблю це на вихідних» або ж «під час відпустки». Ми відкладаємо справи, які треба було б зробити сьогодні на завтра, на післязавтра, а післязавтра з’являються нові, попередні ж плани й далі лежать у довгому ящику… До чого це я?

Через насиченість сучасного комп’ютерного світу ми часто не встигаємо… Поїхати до родичів, відвідати якийсь замок чи просто інше місто, в якому ще не випадало побувати, але так кортить… Можливо, природа сама фільтрує нас: які справи важливіші, ми встигаємо, а на інші не вистачає часу. Проте за це коротке життя хочеться встигнути все…

Ідея, про яку хочу написати сьогодні, можливо здасться комусь ідіотською і я це сам визнаю, але думками повертаюсь до такої ідеї вже не вперше, і тут мені не дасть збрехати головний редактор…

І так, веду я до ініціативи збільшити час доби хоча б на 6 годин. Знаю, що ми всерівно не будемо встигати все те, що запланували, проте часу на це таки буде більше. Я свідомий того, що мою ідею розкритикують, але тут хочу навести цитату одного високого львівського чиновника, прізвище якого не буду називати, але який у приватній розмові кілька днів тому сказав мені мабуть банальну фразу, що всі журналісти «обезбашені». Щось таки в цьому є…

Ради справедливості зазначу, що таку пропозицію не слід розглядати як пораду віце-прем’єру Сергію Тігіпку, а від вас, друзі, хотілось б почути свої рецепти розподілу часу…