Стискаю пальці, хмурю обличчя,

І чую зойки гіркі здаля,

На сході – пробі!Із потойбіччям

Звязок ладнає cвята Земля.



Ні, то не бомба над Нагасакі,

Здригнувся вкотре наш грішний світ,

Цунамі хвилі - стихій атака,

Стирає людства погорди слід.



І зяє атом в глобальних нетрях,

Повстане привид полин-трави,

Змістились осі, і присмак терпкий,

Мов на порозі ста літ чуми.



Погорду людства дола природа,

Непереборна і мовчазна,

Стихії криком вона не згодна,

З людини тиском. Іде весна



І землетрусом ховає сотні

Невинних й винних, правих і ні,

Світ має ситих, та є голодні,

Про них забуто в глибокім сні.



Планета сногне. Вола щосили:

Прокиньтесь, люди, я лиш одна.

Нуртує лава в прадавніх жилах.

А світом грішним іде весна!



Відкрию очі, на сході – сонце,

Світанок знову віщує день.

У мирі з миром – природа просить,

В мільярдів...різних...проте людей.