
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.03
05:20
Усамітнення вечірні
Зазвичай приносять зиск, –
Серце б’ється рівномірно
І стає стабільним тиск.
Вже без помочі цигарки,
Віршам змісту надаю, –
Букви сіються на аркуш,
Наче зерна у ріллю.
Зазвичай приносять зиск, –
Серце б’ється рівномірно
І стає стабільним тиск.
Вже без помочі цигарки,
Віршам змісту надаю, –
Букви сіються на аркуш,
Наче зерна у ріллю.
2025.09.02
22:08
Танцюють порожні віки.
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
2025.09.02
21:52
Віщувала заграва вітер
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
2025.08.31
22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
2025.08.31
19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
2025.08.31
18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
ХЛЕБ
“Как хлеба край, так и под елью рай.
А хлеба ни куска, так и в тереме тоска”.
Русская пословица
Всякий раз, когда в полночный час после работы подхожу к хлебозаводу с таким неземным названием “Анжель”, так и подмывает нарисовать картину. Вот спускаются с небес ангелы в белых халатах и с белыми шапочками на головах. Вот садятся они на широкие крылья орлов, от чего собственно и произошло название прилегающей к заводу улицы... И начинают небесные посланцы печь да выпекать для нас, иерусалимцев, хлеба разных сортов, булки да пирожные... А у нас, поздних прохожих, кружится голова то ли от дурманящего запаха сдобного теста, то ли от предвкушения встречи с искусством ангелов.
Но эта картина в одночасье исчезает, когда ранним утром встречаю тех, кто на самом деле трудился целую ночь на “Анжеле”. Усталые, с покрасневшими от бессонницы глазами выходят они через проходную и всматриваются, не их ли автобус показался вдали. И на смену той идиллической картине наплывают воспоминания, связанные с хлебом.
...Первые послевоенные годы. Мы, пастушки, оставив на произвол своих подопечных, скользим босыми ногами по такой донельзя колючей стерне. Но не занозы и кровь беспокоят нас, а колхозный объездчик, чей отец в годы немецкой оккупации служил в полиции. Будто коршун, кружит он над полем, чтобы ни один колосок не попал в личное пользование односельчан. Все в закрома страны! На непослушных взрослых – донос, а там уж как кому повезет: штраф или же тюрьма. С детьми попроще – плеткой по спине, по рукам, а то и по лицу. И, конечно, все собранное отбирается.
...Детский дом. Всю неделю старшая группа после уроков ходит на железнодорожную станцию: авось привезут хлеб. Все нет и нет. Те, что поменьше, собирают лебеду, щавель, крапиву. Какой-никакой обед все же будет. Но вот прошел слух, что старшеклассники несут хлеб. То-то радость! Пусть не выпечен как следует и по цвету напоминает торф – ничего. С борщецом сойдет за милую душу. Обедаем на веранде бывшего помещичьего дома. Тишину нарушает разве что чавканье. Но это не карается. А вот за разговоры... И тут какая-то нечистая сила заставила меня что-то спросить у соседа. Да еще тогда, когда только-только подносил хлеб ко рту. Вдруг – бах по руке и такой долгожданный кусочек мой, описав дугу, полетел через веранду. Поднять – не смей. Наказание будет еще посуровей, чем за разговоры.
...Студенческие каникулы на целинных землях в Казахстане. Я – завхоз отряда. Ребята трудятся под палящим солнцем, возводя фермы и домики. Аппетит у всех зверский. Вот и приходится с утра до вечера метаться по всей округе, чтобы накормить парней и девчат. Добыл даже арбузы и дыни. Но более всего в ходу хлеб. Без него и борщ не борщ, и баранина не так вкусна. Несмотря на усталость после ужина мы, как обычно, пели. И вот посреди этого импровизированного концерта замечаю, что к нам приближается жена поселкового пекаря.
– Присаживайтесь, Матвеевна.
– Извините, милые, не до песен мне сейчас. Мужику моему что-то нездоровится...Боюсь – не управлюсь сама.
– Ничего, подсобим.
И вот всю ночь напролет, обливаясь потом, преодолевая неуемное желание хоть на мгновенье закрыть глаза, помогаю Матвеевне делать замес, садить хлеба в пышущую жаром печь... А под утро, когда ноздри защекотал запах свежеиспеченного хлеба, шатаясь, вышел я из пекарни и в каком-то исступленьи начал шептать подобие молитвы за то, что мои товарищи да и весь поселок будут с хлебом.
...На школьном подворье дети играют в футбол. Круглой поджаристой паляницей.
– Ребята, что вы делаете? – спрашиваю детвору, еле сдерживая себя. – Да вы знаете, что такое хлеб?...
– А что? Да его же вокруг навалом...
И в самом деле. Я и сам видел хлеб не только на мусорнике, но и на улицах.
Уже здесь, в Израиле, дошло до меня, что развал не только экономики, но и морали начинается с пренебрежения хлебом. Он, как говорится, – всему голова. И потому так больно смотреть на Землю, называемую Святой, когда на ней вырастают изо дня в день горы мусора и объедки. А среди них – и такой дорогой моему сердцу хлеб.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ХЛЕБ
“Как хлеба край, так и под елью рай.
А хлеба ни куска, так и в тереме тоска”.
Русская пословица
Всякий раз, когда в полночный час после работы подхожу к хлебозаводу с таким неземным названием “Анжель”, так и подмывает нарисовать картину. Вот спускаются с небес ангелы в белых халатах и с белыми шапочками на головах. Вот садятся они на широкие крылья орлов, от чего собственно и произошло название прилегающей к заводу улицы... И начинают небесные посланцы печь да выпекать для нас, иерусалимцев, хлеба разных сортов, булки да пирожные... А у нас, поздних прохожих, кружится голова то ли от дурманящего запаха сдобного теста, то ли от предвкушения встречи с искусством ангелов.
Но эта картина в одночасье исчезает, когда ранним утром встречаю тех, кто на самом деле трудился целую ночь на “Анжеле”. Усталые, с покрасневшими от бессонницы глазами выходят они через проходную и всматриваются, не их ли автобус показался вдали. И на смену той идиллической картине наплывают воспоминания, связанные с хлебом.
...Первые послевоенные годы. Мы, пастушки, оставив на произвол своих подопечных, скользим босыми ногами по такой донельзя колючей стерне. Но не занозы и кровь беспокоят нас, а колхозный объездчик, чей отец в годы немецкой оккупации служил в полиции. Будто коршун, кружит он над полем, чтобы ни один колосок не попал в личное пользование односельчан. Все в закрома страны! На непослушных взрослых – донос, а там уж как кому повезет: штраф или же тюрьма. С детьми попроще – плеткой по спине, по рукам, а то и по лицу. И, конечно, все собранное отбирается.
...Детский дом. Всю неделю старшая группа после уроков ходит на железнодорожную станцию: авось привезут хлеб. Все нет и нет. Те, что поменьше, собирают лебеду, щавель, крапиву. Какой-никакой обед все же будет. Но вот прошел слух, что старшеклассники несут хлеб. То-то радость! Пусть не выпечен как следует и по цвету напоминает торф – ничего. С борщецом сойдет за милую душу. Обедаем на веранде бывшего помещичьего дома. Тишину нарушает разве что чавканье. Но это не карается. А вот за разговоры... И тут какая-то нечистая сила заставила меня что-то спросить у соседа. Да еще тогда, когда только-только подносил хлеб ко рту. Вдруг – бах по руке и такой долгожданный кусочек мой, описав дугу, полетел через веранду. Поднять – не смей. Наказание будет еще посуровей, чем за разговоры.
...Студенческие каникулы на целинных землях в Казахстане. Я – завхоз отряда. Ребята трудятся под палящим солнцем, возводя фермы и домики. Аппетит у всех зверский. Вот и приходится с утра до вечера метаться по всей округе, чтобы накормить парней и девчат. Добыл даже арбузы и дыни. Но более всего в ходу хлеб. Без него и борщ не борщ, и баранина не так вкусна. Несмотря на усталость после ужина мы, как обычно, пели. И вот посреди этого импровизированного концерта замечаю, что к нам приближается жена поселкового пекаря.
– Присаживайтесь, Матвеевна.
– Извините, милые, не до песен мне сейчас. Мужику моему что-то нездоровится...Боюсь – не управлюсь сама.
– Ничего, подсобим.
И вот всю ночь напролет, обливаясь потом, преодолевая неуемное желание хоть на мгновенье закрыть глаза, помогаю Матвеевне делать замес, садить хлеба в пышущую жаром печь... А под утро, когда ноздри защекотал запах свежеиспеченного хлеба, шатаясь, вышел я из пекарни и в каком-то исступленьи начал шептать подобие молитвы за то, что мои товарищи да и весь поселок будут с хлебом.
...На школьном подворье дети играют в футбол. Круглой поджаристой паляницей.
– Ребята, что вы делаете? – спрашиваю детвору, еле сдерживая себя. – Да вы знаете, что такое хлеб?...
– А что? Да его же вокруг навалом...
И в самом деле. Я и сам видел хлеб не только на мусорнике, но и на улицах.
Уже здесь, в Израиле, дошло до меня, что развал не только экономики, но и морали начинается с пренебрежения хлебом. Он, как говорится, – всему голова. И потому так больно смотреть на Землю, называемую Святой, когда на ней вырастают изо дня в день горы мусора и объедки. А среди них – и такой дорогой моему сердцу хлеб.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію