Наше життя коротке… Воно ніби тоненька павутинка, яка згодом розривається. Але за цей короткий час вона витримує і грозу, і сніг, і сонце, і вітер, і тепло… А хіба ж ні, невже наше життя не таке? Воно таке ж саме, але його сила вірі, надії і любові. Я впевнена, у кожного з нас є своя любов, кожен відчув силу цього почуття. Адже в коханні, як і в мріях немає нічого неможливого. Кохати може кожен, та не кожен може втримати кохання…
Адже, любов, як сонце – яскрава і гаряча. Вона схожа до неба – така прозора і чиста. ЇЇ краса схожа до веселки: у кожного палає різними кольорами.
Де тільки люди не шукають свою любов, але вона знаходить їх сама. Вона подібна вітру: така непомітна, але свіжа. Іноді, здається, що любов так далеко, а вона зовсім поруч. А іноді, вона зовсім поруч і водночас так далеко. Та душа прагне її, прагне побачити, відчути. Так, як жадає пустиня хоча б однієї краплинки дощу. Серце тріпоче від думки про несподівану зустріч. Любов, як вогонь: все запалює на своєму шляху. Іноді, вона подібна хвилям: все змиває навколо себе. Вона не жаліє ні скелі, ні берега. Вона дуже гаряча, але ніколи не помирає від спраги. Іноді, вона нагадує невсипущий голод, а іноді, буває схожою на троянду. Така ніжна, але завжди в колючках. Іноді, здається, що ти знайшов, отримав цілий світ; а іноді, що все втратив. Іноді, здається, що для тебе небо заспіває, а іноді, і сонце не світить.
Любов схожа на птаха, така привітна, ніжна, здається, така невловима. А іноді, вона так легко піддається чиїйсь силі. Іноді, здається, що у своїх обіймах ти зігрів би цілий світ, а іноді, холодно самому. Іноді, здається, що ти такий вільний, а іноді, тобі тісно, навіть, в безлюдному місці. Іноді, ти відчуваєш, що можеш літати, а іноді, що постійно падаєш.
Любов схожа сама на себе. Її ніхто не може дослівно описати, вона для кожного різна. Кожен відчуває її по-своєму. І для того, щоб відчути її, треба небагато: треба лише чекати. Для кожного настане та година, та хвилина, секунда любові. Треба лише зрозуміти, що це саме вона.
А таке буває… Але таке буває лише раз в житті. Лише раз а житті ти відчуваєш, що світ чудовий, що навколо все таке прекрасне. Таке буває, коли з’являється перший теплий промінчик сонця. Коли чуєш справжню пісню морської хвилі. Коли п’янить ніжний весняний подих, а душа, душа починає співати, співати радісно, співати на повні груди.
Правду кажуть: таке буває лише раз в житті. В твоє життя приходить зовсім незнайома тобі людина, а згодом стає найріднішою, дорожчою за це ж саме життя. І ти починаєш розуміти, що душа повністю належить цій людині. І це почуття ранить в саме серце. На губах горить лише одне бажання і це бажання тривожить тебе все життя. Від цих почуттів не можливо відірватися, це не під силу нікому.
Ніхто з нас не бачив, не бачить, не бачитиме справжньої любові, її треба відчути. Ніхто не зможе відібрати, купити, убити це почуття. Воно безсмертне. Воно вічне.
Напевно, це і є любов, любов вічна.