- Алло, Васильович, то Міша. Я тебе обрадую! З тебе могорич. Я знайшов таку, як ти просив.
- Що, що?
- Кажу, знайшов таку, як ти просив.
- Ага, так скоро?
- Аякже. Лялечка. Красуня. Просто супер! Коротше, приїжджай. Сам глянеш, оціниш, познайомишся. Хоча неідеальна, але тобі сподобається, гарантую.
- Що, що? Погано чути.
- Кажу, досить класна.
- Та ти не тягни кота за хвіст. Кажи, яка вона? І що значить неідеальна?
- Та така як ти просив. Ну, одним словом, більш-менш.
- Що, що?
- Та, кажу ж, нормально. Ставиш могорич, і завтра йдем. Глянеш сам.
- Та то само собою. Буде. Все буде. Ти тільки скажи, яка вона? Гарна?
- Та не то слово. Класна. Обалдєнна. Виглядає прикольно. Хоча фарбована, є трохи шпаклівки, штукатурки.
- Що, що? А та то все дурниці. Вони всі тепер фарбуються, малюються. А як придивишся, то на ній півкіло штукатурки. А все інше як?
- Так кажу ж. Більш-менш. Файна.
- Слухай, а скільки їй років?
- Ну рочків нам вже більше двадцяти, але виглядає на вісімнадцять.
- Та ти що! Взагалі супер. Самий смак.
- Аякже, я старався. Загалом здорова, хоча трохи гнилувата.
- Що, що? Трохи гнилувата? А ти що не знаєш, які тепер дівки пішли. Попробуй знайти толкову. Вся молодь така. Лінива, гнилувата. Але нічого, перевиховаєм. Ти кажи зовні вона як, приваблива?
- Та як, як. Те що треба. Працює нормально. Ну десь 160-170 витягне.
- Що, що? Ага, поняв. Добре, що працює. Не важливо ким. Головне, що заробляє. А 160-170 це, певно, зріст. Якраз підходить.
- Має там купу цяцьок та прибамбасів, але жере трохи багато.
- Що, що? Погано чути. А, жере? То теж дрібниці. Посадимо на дієту. Буде фігурова, як лялька.
- Вона і на холостих, і так тягне добре.
- Ну та то ясно. Само собою. Мусить її до холостих тягнути. . А що, до жонатих буде чіплятися?
- А об’єм у неї ого-го. Щось два чи два і три.
- Та ти що? Не може бути. То у неї другий чи навіть третій розмір. Оце так! Оце краля!
- Я ж кажу, як добре притисни, то з місця рве, як дурна. Тікає так, конкретно.
- А що ж ти хочеш. Так і має бути. Вона має бути скромною. Тебе он до стіни притисне, - ти що будеш робити? От, от.
- Коротше, ставиш могорич, дзвоним, домовляємся і завтра побачиш її сам. Ти просив класну, - я знайшов класну. Я вас обох зводжу. Подивишся, оціниш, домовишся. А далі справа техніки. Або вона твоя, або не твоя.
- Але ж ти мені кота в мішку пропонуєш. Ми як домовлялися. Я хочу її побачити, поговорити. Може вона взагалі ніяка, чи характер має дурний. Може ти мені лапшу на вуха вішаєш.
- Нема питань. Все, що треба, я тобі розкажу. Але повір, варіант дійсно заслуговує уваги. Загалом цілком нормальна, здорова, доглянута. Ззаду все нормально, а передок у неї трохи слабенький.
- Що, що? Погано чути. Як це зрозуміти, що на передок слабенька? Це хто тобі сказав?
- А хто мені мав казати. Я ж мусів залізти під неї, глянути чи там все в нормі.
- Що, що? Ти куди лазив? Ти був під нею? Що за приколи?
- Чого приколи? Ти ж казав: добре обдивися. Я ж не може тебе підвести. Глянув зверху, - мусів глянути, як там у неї знизу. Чи все на місці.
- Ти що ідіот?
- Сам ідіот! Я ж мусів її всю облазити, обмацати, обдивитися, поганяти по повній, глянути, що там у неї всередині.
- Та ти що з мене дурня робиш? Я тебе що просив обмацати чи під низ дивитися?
- Там же знизу найцікавіше.
- Що, що?
- Як що? Двигун, коробка, стартер – то все дурниці, а от сам кузов і ходова – то найголовніше. А то на рівному місці «влетиш» у таку копієчку!
- Який двигун, яка ходова, яка машина? Я тебе що просив? Ти ж мені класну подругу мав знайти!
- Яку подругу?
- Яку, яку. Дівчину!
- Не пам’ятаю. Почекай, знову я щось наплутав. А хто мене про машину питав? Може, Ігорко? Слухай, а може ти передумаєш. Нащо тобі та подруга. Тих дівок ще буде і буде. А «тачка» вже зараз є. Класна «тачка» і ціна нормальна.
- Та пішов ти! Обрадував називається…