ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Шоха
2026.11.13 13:49
Недремні очі у сліпої власті
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,

Вячеслав Руденко
2026.11.13 10:23
Тут важлива місія —
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.

Віктор Кучерук
2026.11.13 06:27
Зоря спалахує й згасає
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.

хома дідим
2026.11.12 23:32
дощ пішов по обіді
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні

Артур Сіренко
2026.11.12 22:33
Пророкам було велено воскресати
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв

Євген Федчук
2026.11.12 20:29
Стояв звичайний березневий ранок.
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях

Борис Костиря
2026.11.12 20:24
Мені не дасть спокою цей плач,
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить

Вячеслав Руденко
2026.11.12 15:05
Зранку зібраним чилімам
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,

Юрій Гундарів
2026.11.12 11:02
Леся Українка і Василь Симоненко, молоді, красиві, харизматичні, повернулися до нас… 4 листопада 2026 року на сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки в Києві відбулася надзвичайна подія. Вірші двох видатних українських

Віктор Кучерук
2026.11.12 07:21
Ворог винищити нас не в змозі,
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.

Ірина Вовк
2026.11.12 06:54
«РАФАЕЛЬ САНТІ: ПЕРЕДЧУТТЯ, АБО ТРАГЕДІЯ ГАРМОНІЇ»

(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)

Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;

С М
2026.11.11 23:37
Замовить Mot et Chandon
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“

Софія Кримовська
2026.11.11 21:38
Ще нас нема, а камені живуть -
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє

Ігор Терен
2026.11.11 13:37
Хто не помер за волю і свободу,
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.

Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу

Марія Дем'янюк
2026.11.11 10:43
Господи, дякую Тобі за тишу, наповнену голосами.
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.

Господи,

Юрій Гундарів
2026.11.11 10:35
Симфонія № 45 (Прощальна) Йозефа Гайдна виконується при свічах, закріплених на пюпітрах музикантів, які у фінальній частині один за одним припиняють грати, гасять свічі й залишають сцену. Згодом сходить зі сцени і диригент. Симфонію дограють лише два музи
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олег Доля (1995) / Проза

 ПОИСК. (Рассказ) (О.Д.)(Философия постмодерн.)

«Все вещи покорны.»
Александр Дюма.

ПОИСК. (Рассказ) (О.Д.)



«Видишь ли, человек, не всё так просто в мире этом. Не ищи жестоких, не посмотрев на себя самого! Всё, что ты когда-либо видел во сне, может превратиться в реальность, только если ты сам этого захочешь. Люди право смущаются своих отнюдь не скромных желаний и торопятся заглянуть в будущее, но если ты уж и решил найти гениальное, то ищи там, где не искал никто. Тотчас я мало верю в победу в твоем уж далеко не легком деле, но мне слепому, радостно от твоих идей. Что же, человек? Твой путь. Твой шаг. Я напутственное эдакое слово сказал. Так спеши же мыслью, но не поступком. Прощай…» - на большой элипсовой дюне стоял старик с тремя камнями в руке, которые перебирал, назойливо дребезжа ими, и обратился ко мне с выше сказанной проповедью. Но как он знал, что я ищу то, что не искал никто? Может телепатия?В пустыне? Где никого нет? Это малость на бред ровняется. Порою если задавать себе всё больше вопросов,на которые не знаешь ответы, то потихоньку можно тронуться…
Ситуация не была так проста. Я шел по бледной пустыне, где-то на краю земли, чтобы излечиться. За спиною, что укрылась ядовитыми венами, я нес мешок с душою, которая была очень тяжелая и постоянно сводила меня отрока с линии благоразумия своими изнуряющими стонами. Я искал то, что вернет мне ее обратно в тело. Я был настолько обнадежен, что считал себя достойным этих неземных лекарств. Дивным остается для меня то, что всё якобы «неземное» люди ищут именно на земле…
Солнце было настолько близко, что четвертая часть моего мировоззрения приходилась только на это круглое бесчувственное существо. Я шел и, оборачиваясь, видел, что старик смотрит на меня и буд-то провожает сухим, но добрым взглядом за горизонт. Спешу подумать, что он понимает как мне тягостно. Сколько еще миль стоит пройти? Сколько мыслей пройдет сквозь висок, сбивая меня с толку, как и сейчас? Мне видится, что они, как шакалы, так и хотят меня вернуть к прежним мученьям и отнять чувство цели.
Старик говорил о «жестоких», что он имел ввиду? Наверняка он знает всё о людях того, чего они не могут знать о себе сами. Следует заметить о том, что я, как и остальные - животное, что считает себя умнее остальных «неразумных»существ. Боюсь представить, наступая на правду, что эти «неразумные», когда-то выскажут свое мнение.
Я сотворил грех. Который ранил мою душу, но не черным порохом любви, а скорее убийством. О, страшнейший грех –убийство! Да, я убил, я убил человека! Кусок хлеба для умирающей матери достался мне очень дорогою ценою. Зверям плевать на прочие сентиментальности, когда речь идет об чужой, не родной жизни. Звери любят, когда их упрашивают, и от безысходности: жертва, просящая милости, которой нечего дать за столь мелочную услугу, предлагает себя, что есть самым желаемым сыском для владельца того, у которого есть то, что тебе нужно.
В том темном эпизоде моей жизни нечего было толковать о доброте. Поэтому свершилось необдуманное, но поступить иначе я не мог. За кусок хлеба я перервал нить чей-то жизни, спасая родную и близкую. Закон выживания! Теперь я начинаю понимать слова старика о жестокости…
Меня посещает сон о моем излечении. Я глуп, как искусственная береза, всаженная в живую землю. Я поверил в то, что невозможно сделать. Мой грех настолько изжог мою душу,
что от терзающей боли она пожелала покинуть горящее тело. Я думал, что она улетит от меня, но нет же, грешный суд не даст ей покинуть землю и познать небесные благородные искусные плоды, коль на то пошло. Всё честно, но как прискорбно. В этом и суть проблемы.
Я переживаю мученья и я бессмертен, пока моя душа не во мне. Ах, как же богата на счастье идея смерти, когда ты в муках неможешь сделать этого. Мир создан для множества грехов. Но я владею и коварствую только одним, который давиче имел место в реальности. В чем же моя особенность?
Как и говорил старик, я много думал, но мало делал. Перед моими глазами менялось только небо и свет, но не земля. Я видел,как мое тело перебрасывает ногами чистый песок, а еще я наблюдал угнетающие миражи. Честно говоря, то я не подавлял себя сознаниями телесного безводья. Мираж и вправь, нарекал меня фантазиями океана, ноя знал, что и без этого буду существовать.
Пройдя 13 дней, я наткнулся на свой пустынный след. Я услышал, как за спиною раздался невыносимый стон души. Она рвется в клочья… Я схватился за голову и припал лицом к песку, на той же элипсовой дюне. Голова вовсе прекратила здраво рассуждать, и мое тело в состоянии агонии постоянно, на подпев реву души, приговаривало: «Это невозможно!».
Что такое смелость? Это когда ты знаешь в лицо страх и продолжаешь стоять на неизбежном, но и на едином пути поражения, сохраняя уверенность победы. Я ищу победу. Она бывает только в бою.Черт возьми, да! А что же это? И где этот проклятый старик, если я попал на тосамое место? Что он бы на этот раз мне сказал?
Смелость… она есть. Есть цель. Я не изморим, но рассудок мой не вечен. Мой грех дал мне возможность исправить реальность и поставить все желания на свои места. Где лекарство?....

Я возвращался на это место еще энное количество раз и не мог
ничего найти кроме вечной бездны песка. Жаль, что мудрец ничего не сказал судьбе. Он был краток. Может он Бог? Тот самый, что не хочет мне помочь. Может сын Божий? Что только бодро намекнул на истину!
Он мало верил в то, что я справлюсь с целью. Можно предположить, что я не первый такой. И он знает о их поражениях. Но дабы он узнал, он должен был их видеть и второй раз, если уж мои мысли о его возможных выводах уместны. Эта путаница и есть наказанием.
А душа не умолкала….
Разве только разум может всё решить? Нет…
Я не в Африке и далеко не в 21-вом веке. Я в пространстве, которое есть результатом вечной жизни, что была сполна насилия и философии правильности. Когда я был ребенком, мне казалось, что я буду честным со всеми. Но однажды всё изменилось. Мир стал мутным,как только запечатленная взором лужа водицы после дождя, в которой еще не успел осесть мул. С тех пор черные тучи над человеческою головою создали принцип некого феодального взаимоотношения между людьми, и это изначально было ясно со стороны морали, нежели быта. Грехи полились стократными когортами в свою родную стихию - в душу…
Я не надеюсь на то, что что-то измениться. Моя цель изменить себя. И излечиться,то ли от бреда, то ли от реальной проблемы, которая носит мне ночные видения о лекарствах, их я называю сном, хотя и не смыкаю своих глаз.
Понять проблему – не значит победить. Решить и пройти – победа!
Чтобы отпустить грех люди молятся. Неужели после молитвы я исцелюсь, и мой мех станет пуст, а тело станет живим?
Это смешно…
В поисках гениального. Я ищу ту вещь, что мне поможет.
А может, ее и нету вовсе! Старик так просто меня отпустил, наверняка зная, что решение проблемы не в каком-то целебном роднике, а в самому себе…

Я прошел более тысячи миль и понял, что победил…
Жизнь – это вечность. Мысли – это бездна. Гениальное – осознанность. Постижение вечной бездны, что носит благородное имя- Осознанность. Вот истина…
Сколько мне еще предстояло пройти бы пути, если бы я слепо смотрел на песок без раздумий и шагал, и шагал?
Ко мне вернулась душа.
Сколько стоит грех? Старик говорил «Спеши мыслью, но не поступком!». Вот и ответ. Грех равноценен сроку искупления и познания осознанности того самого греха.

Послесловие…

Люди зачастую не видят этого. Для них пустыня вечна. Пора над чем-то думать.Смысл … есть, но не везде…




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-06-30 20:25:58
Переглядів сторінки твору 2572
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.728 / 5.5  (4.575 / 5.43)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.767
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ІРОНІЧНИЙ РЕАЛІЗМ, НЕОРЕАЛІЗМ
Людина і тоталітаризм, проза
Автор востаннє на сайті 2012.09.18 20:45
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Світлий (Л.П./М.К.) [ 2011-07-03 23:15:20 ]
Вражений глибиною твору. Так, Олеже, справжня арена боротьби - помисли. Пустеля (в духовному тлумаченні) ідеальне місце для поєдинку.
Мої вітання.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олег Доля (Л.П./Л.П.) [ 2011-07-03 23:20:42 ]
Так. Пустеля - вона є образом сірості і порожньості світу.Помисли в порожньості на пізнання істини.

Хотів якнайглибше копнути пером.

Дякую.