Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.15
06:33
Дочекалися і ми
Явних проявів зими -
Прошуміла завірюха,
Вкривши землю білим пухом,
А опісля на мороз
Несподівано взялось,
Ще й канікули тривалі
На догоду нам настали...
Явних проявів зими -
Прошуміла завірюха,
Вкривши землю білим пухом,
А опісля на мороз
Несподівано взялось,
Ще й канікули тривалі
На догоду нам настали...
2025.12.15
00:20
Чого хоче жінка, того хоче Бог,
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
2025.12.14
22:21
Зима невідчутна і геть невловима.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
2025.12.14
18:39
Той ряд бабусь,
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
2025.12.14
17:36
Цвіркун очерету співає сонети зірок,
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
2025.12.14
15:10
По піску у Сахарі ідуть,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
2025.12.14
11:48
Туман висів, як молоко густий.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
2025.12.14
10:33
Якби усі людей любили,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
2025.12.14
10:29
Красою приваблював завше,
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
2025.12.14
09:23
Перед мною уранці
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
2025.12.14
06:11
Стіна що із пророцтвами
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
2025.12.14
04:43
Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
2025.12.14
02:46
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
2025.12.14
00:08
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
2025.12.13
23:44
Послання віків скупі, як сніг,
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
2025.12.13
21:01
Сніг скупий, як послання віків,
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.08.19
2025.06.25
2025.04.24
2025.04.14
2025.04.06
2025.03.09
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександра Прокопчук (1994) /
Інша поезія
моя любов
Моя любов і моя біль ходе за мною тінню уже чотири роки. крок в крок переслідуючи мене, це почуття не дає мені спокою, і сну.
Вже чотири роки я не можу спати, але тоді коли він коло мене я бачу кольрові сни. Він - людина котру я не вважала, за достойного для себе, котра за чотири роки принесла в моє життя більше болі чим світлих променів сонця. Напевно не кожен може зрозуміте те- чому люди страждають біля одної особистості, а не шукають чогось кращого. Але відповідь дуже проста, і з цим уже нічого не поробиш - це "єдине ціле" те єдине яке не дозволяє мені забутися і втекти.
На аркуші цифрового паперу, я хочу викласти чотири роки мого кохання.
11 вересня 2007, увечері сидячи на лавці в рожевій піжамі коло свого підїзду, я побачила людину, голос котрої знала все своє життя, але обличчя ніколи не бачила. Кумедний юнак, з двома ямочками на обличчі мене зачарував простим рінгтоном свого телефону. доля склалася так, що буквально роки два назад перед нашою зустрічу, я почула його голос по телефону і він не знаючи мене досі виклав мені свій стан душі. Його зовнішність зовсім не співпадала з його зовнішністю, але коли пізнаєш людину блище вона стає для тебе прекрасною у всьому.
Біль у серці почалась з наступного дня, коли я не могла його зрозуміти а він мене, а точніше ми просто не могли зрозуміти, що вже закохані. Проблеми переслідували нас на кожному кроці, проблеми були дитячі, але на той час такі для нас важливі.
Пройшов деякий час і коло мого підїзду мокрой від дощу хлопиць, який чекає мене, у руках притка шоколаду. Коли він грайливо почав годувати мене цим шоколадом мене - мокру, знесилину, взагалі ніяку, я зрозуміла. що він закоханий, і я перестувши через свою гордість закохана також.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
моя любов
Основнв частина історії мого життя
( кидаю по частинах)
Я
Я хочу почати зі слів "любов" та "біль". У нашому житті майже у 70 віссотків людей ці слова синоніми. Коли я відкриваю очі і бачу коло себе кохану мені людину, у серці визріває любов, (досі не зрозуміле нам почуття) але на протязі дня дуже часто це почуття переростає в біль, ну може не в біль, але у неприязність точно.Моя любов і моя біль ходе за мною тінню уже чотири роки. крок в крок переслідуючи мене, це почуття не дає мені спокою, і сну.
Вже чотири роки я не можу спати, але тоді коли він коло мене я бачу кольрові сни. Він - людина котру я не вважала, за достойного для себе, котра за чотири роки принесла в моє життя більше болі чим світлих променів сонця. Напевно не кожен може зрозуміте те- чому люди страждають біля одної особистості, а не шукають чогось кращого. Але відповідь дуже проста, і з цим уже нічого не поробиш - це "єдине ціле" те єдине яке не дозволяє мені забутися і втекти.
На аркуші цифрового паперу, я хочу викласти чотири роки мого кохання.
11 вересня 2007, увечері сидячи на лавці в рожевій піжамі коло свого підїзду, я побачила людину, голос котрої знала все своє життя, але обличчя ніколи не бачила. Кумедний юнак, з двома ямочками на обличчі мене зачарував простим рінгтоном свого телефону. доля склалася так, що буквально роки два назад перед нашою зустрічу, я почула його голос по телефону і він не знаючи мене досі виклав мені свій стан душі. Його зовнішність зовсім не співпадала з його зовнішністю, але коли пізнаєш людину блище вона стає для тебе прекрасною у всьому.
Біль у серці почалась з наступного дня, коли я не могла його зрозуміти а він мене, а точніше ми просто не могли зрозуміти, що вже закохані. Проблеми переслідували нас на кожному кроці, проблеми були дитячі, але на той час такі для нас важливі.
Пройшов деякий час і коло мого підїзду мокрой від дощу хлопиць, який чекає мене, у руках притка шоколаду. Коли він грайливо почав годувати мене цим шоколадом мене - мокру, знесилину, взагалі ніяку, я зрозуміла. що він закоханий, і я перестувши через свою гордість закохана також.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
