Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.17
22:04
Промерзла трава, як нові письмена.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
2025.11.17
20:06
Розірвала договір із сатаною —
душу продала за краплю насолоди.
Врешті-решт збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескид чорторию,
душу продала за краплю насолоди.
Врешті-решт збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескид чорторию,
2025.11.17
18:09
Нарешті, чиста прозоріє яв,
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
2025.11.17
13:08
Заблокувався сонцемісяць на ПееМі!
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я возліг у войовничу позу,
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я возліг у войовничу позу,
2025.11.17
11:56
На фотографії під склом – портрет, подібний міражу.
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
2025.11.17
09:38
Всесвіт, на сторожі
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
2025.11.17
08:31
Світи мені своєю добротою,
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
2025.11.17
07:51
Сонцемісячні хлипи росою забризкали світ,
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
2025.11.17
05:30
Раптом не в лад заспівав би чомусь
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
2025.11.16
21:47
Вже день добігає кінця.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
2025.11.16
20:32
На світанку граби і дуби
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
2025.11.16
15:29
Шосе тікає під мою машину
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
2025.11.16
15:27
Тоді, коли пухнастим квітом
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
2025.11.16
14:56
Хмари, хмари примарні, зловісні,
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
2025.11.16
14:50
Вчитель Амок стояв біля прозорого чисто вимитого вікна і дивився на пейзаж пізньої глухої осені. Безнадійної, наче очі оленя, що побачив націлений на нього мушкет мисливця. Учні (капловухі та веснянкуваті, патлаті і закосичені, в чорній шкільній формі і з
2025.11.16
13:04
– Наші захисники та захисниці
борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...
(Серпень 2025)
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...
(Серпень 2025)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2023.12.07
2018.01.02
2017.03.14
2016.03.25
2015.04.08
2014.03.11
2014.03.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Катруся Матвійко (1989) /
Новини (Публіцистика)
Заява українських літераторів на підтримку Міли Іванцової
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Заява українських літераторів на підтримку Міли Іванцової
Шановні колеги!
Ми, літератори України що нижче підписалися, просимо з увагою та співчуттям поставитися до непростої ситуації, що склалася у родині нашої колеги, відомої української письменниці Міли (Людмили) Іванцової.
Зараз Міла намагається рятувати свою п´ятирічну онуку від її батька, колишнього зятя, який вже кілька років, м´яко кажучи, неадекватно поводиться з донькою. Вона постійно голодна, недоглянута, проводить час в замкненому просторі приватної будівлі в с. Мєна Чернігівської області, боїться людей, не ходить в дитячий садок, жодного разу не була на огляді у лікаря і т.п.
За свідченнями очевидців, батько регулярно пиячить, годуючи дитину залишками своєї «трапези». Ситуація ускладнена тим, що мати дитини втекла від чоловіка у стані глибокого нервового розладу і по суті відмовилася від доньки, виїхавши до Білорусі і передавши батькові всі права на дитину, в тому числі і на вивіз за кордон. Всі намагання Міли Іванцової перейняти опіку над дитиною досі не мали успіху, позаяк юридична сторона ситуації досить складна. Цілком випадково вона дізналася, що найближчими днями колишній зять зібрався виїхати з донькою за межі України у невідомому напрямку. Доведена до відчаю, Іванцова помчала у Чернігів, де горе-батько тимчасово поселився з дитиною, з допомогою колишньої няньки забрала онуку і змушена була просити захисту у правозахисних органів. Розлючений батько вимагає повернути йому дитину, оскільки формально закон на його боці. До честі правоохоронців, вони відмовили йому до вияснення всіх обставин справи. Вся надія - що відбудеться суд, але він теж буде складним процесом.
У зв´язку з цим ми хотіли б підкреслити, що давно знаємо Мілу Іванцову як людину врівноважену, порядну, надійну, що виховала двох чудових доньок. Не з її вини старша з них потрапила під згубний вплив людини, якій цілковито довірила своє життя. Ми повністю поділяємо тривогу нашої колеги і друга за долю її крихітної онуки, котра може бути зруйнована так само, як доля її матері.
З повагою,
Ірен Роздобудько, письменник, журналіст, сценарист
Лариса Денисенко, письменник, адвокат
Ігор Жук - поет, бард, кіносценарист
Леся Воронина - письменник, радіожурналіст
Микола Кравченко - громадська організація «Книжковий простір»
Андрій Кокотюха - письменник, журналіст, сценарист
Ми, літератори України що нижче підписалися, просимо з увагою та співчуттям поставитися до непростої ситуації, що склалася у родині нашої колеги, відомої української письменниці Міли (Людмили) Іванцової.
Зараз Міла намагається рятувати свою п´ятирічну онуку від її батька, колишнього зятя, який вже кілька років, м´яко кажучи, неадекватно поводиться з донькою. Вона постійно голодна, недоглянута, проводить час в замкненому просторі приватної будівлі в с. Мєна Чернігівської області, боїться людей, не ходить в дитячий садок, жодного разу не була на огляді у лікаря і т.п.
За свідченнями очевидців, батько регулярно пиячить, годуючи дитину залишками своєї «трапези». Ситуація ускладнена тим, що мати дитини втекла від чоловіка у стані глибокого нервового розладу і по суті відмовилася від доньки, виїхавши до Білорусі і передавши батькові всі права на дитину, в тому числі і на вивіз за кордон. Всі намагання Міли Іванцової перейняти опіку над дитиною досі не мали успіху, позаяк юридична сторона ситуації досить складна. Цілком випадково вона дізналася, що найближчими днями колишній зять зібрався виїхати з донькою за межі України у невідомому напрямку. Доведена до відчаю, Іванцова помчала у Чернігів, де горе-батько тимчасово поселився з дитиною, з допомогою колишньої няньки забрала онуку і змушена була просити захисту у правозахисних органів. Розлючений батько вимагає повернути йому дитину, оскільки формально закон на його боці. До честі правоохоронців, вони відмовили йому до вияснення всіх обставин справи. Вся надія - що відбудеться суд, але він теж буде складним процесом.
У зв´язку з цим ми хотіли б підкреслити, що давно знаємо Мілу Іванцову як людину врівноважену, порядну, надійну, що виховала двох чудових доньок. Не з її вини старша з них потрапила під згубний вплив людини, якій цілковито довірила своє життя. Ми повністю поділяємо тривогу нашої колеги і друга за долю її крихітної онуки, котра може бути зруйнована так само, як доля її матері.
З повагою,
Ірен Роздобудько, письменник, журналіст, сценарист
Лариса Денисенко, письменник, адвокат
Ігор Жук - поет, бард, кіносценарист
Леся Воронина - письменник, радіожурналіст
Микола Кравченко - громадська організація «Книжковий простір»
Андрій Кокотюха - письменник, журналіст, сценарист
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
