Як мені набридли чоловіки з спиртним
і лицемірні вороги з улесливими компліментами...

Кортить бути тобі сенсом, звичайним, простим,
надійним,
залишати на чай пенси, за котрі ти потім
,скориставшись моментом, купиш собі снодійне.
Будеш пити його літрами , консервувати
в ньому власне серце, щоб не боліло надто,
а потім різати себе шматками паперу й
прикладати до ран змочену у вині вату.

Ти доросла дівчинка, повертаєшся додому після
двадцятої цигарки...
Рідко коли думаєш мізками, пишеш наче грамотно,
проте вульгарно.І тим паче, завжди карбуєш
у пам'яті тих, хто був вагомим і багато для тебе значив,
розвантажував у ночі вагони, щоб на кожному з ваших
завжди останніх, безнадійних побачень дарувати тобі
всесвіт, парфуми, прикраси й поміж цих
душевних інцестів
ставитись до тебе як до беззахисної принцеси, навіть
якщо ти не варта й зламаного песо.

Зручно, мабуть, коли тобі в нижню білизну
пхнуть брудними пальцями зім'ятий долар?
Коли совість обвуглилась від сотні гріховних пожеж...
Коли тобі на плечі кладуть хрест завдовжки у ціле життя...
Приблизно.
І ти виснажена, спрагла та квола його несеш.