Заросило зорями

Заросило зорями. Вечір став над містом,
Теплим ніжним дотикам місце віднайшов.
Весна стрепенулась – убрала намисто,
І над Україною ліг святий покров.
А вдосвіта сонце заглянуло в вікна,
Пташки заспівали про потік добра.
У купавах щастя земленька укріпла,
І графиня-доля до осель ввійшла.
Синьожовті стрічки вплела в коси мати
Українкам-донькам, і підняла клич:
- Виорюйте ниви, зерном засівайте,
Щоб на гниль у полі не падала дич .
Історичне щастя! Де ж його шукати?
У веснянім дусі, в глибі поколінь..
Чи у силі батька, чи у слові матері,
Чи в духовній величі людських почуттів?
Колоситься поле. Вагітніють долі,
Нація народжує правду молоду.
А минуле дихає фарбами історії,
Де культура вража нищила красу.
І вінок з барвінку, що сплітала мати,
І калини грона, й синій-синій льон.
І пахучу м’яту, й мальви біля хати,
І ставок з качками, й кладку з потічком .
Скалічена доля. Журиться Вкраїна.
Вірить, що з весною прилетить тепло.
А столітнє рабство, ниття і безсилля,
Заляжуть у землю глибоко на дно

2011 р