Ти відійшла, мов сонце в сон багряний
За кучеряві буки і дуби,
Кропило небо смуток на поляни,
Чесали пір’я в нетрях яструби,
А я блукав ланами з горя п’яний,
Аж ціпеніло серце від тужби.
Якби ж то знав я горя прихід лютий,
Прощання б міг з тобою оминути.

Тебе півмісяць - золотий грабіжник -
Ув осіяння обгорнув своє,
Він виссав млість з обіймів наших ніжних
І в млу печалі любість нашу в’є .
Якби ж то ти мені була заміжня,
То не було би так , як зараз є…
Дивлюсь на мряки непогідну габу:
- О нащо ти послухала нахабу.

Чекаю ранку, наче воскресіння
Коли потрощить світло ночі тінь
І двері рипнуть у скорботних сінях
І вийде геть година потрясінь,
І ти, здолавши перепони тління,
Одягнеш душу в радісну теплінь…
Упала в яр важка нічна верета,
Ти знову повернулась до поета.