Осіннім дням поклони б’ють дощі,
В міжвіття лізе вітер очманілий.
Прикрийте браму. Тихше… Уночі
Біля порогу холоди засіли…

З фонтану сліз клен п’є гірке вино,
А з купідонами на варті сонні оди,
У безнадії, на прогнилі сходи,
На вхід центральний дивляться давно.

Вся цнота літа – в айстрах і віршах –
Вже відійшла у календар небесний.
Для нас ця осінь більше не воскресне –
В опалім листі спить її душа.

В нічних алеях гріються стежки,
І міст старий, свою зігнувши спину,
Тримає місяць, мов малу дитину,
За зоряного неба пелюшки.

Хто ще в спромозі запалить вогні
Високих ліхтарів в кашкетах?
Маленький принц і вся його планета
Дитинно ними світять у мені.

Живиці тлінної та яблунь пізніх дим –
Озонне небо, розіп’яте в соснах.
В його цілунках нам стає так млосно,
Осінній парк – і ми осінні з ним.