Вечірнє крайнебо беззвучно розсвічують спалахи.
Все ближчі вони, і вже гуркіт лунає здаля:
зі сходу святого – на захід над нами, оспалими,
в гримучій квадризі по небу несеться Ілля.

Четвірка небачених коней б’є в хмари копитами,
викрешує іскри, і блискавки падають ниць.
Вогненною владою – спадком од Зевса-Юпітера –
чортів настромля він на вила своїх громовиць.

Природа слідкує за тими священними вловами
на силу нечисту. Відкрито мисливський сезон.
Ось блискавка – поряд! І реготами Перуновими
сміється все небо, і солодко пахне озон.

То над головою, а то вже – на західних обріях
Іллева погоня продовжує мчання своє.
І спалахи рідшають, мов пригаса хтось поволі їх,
і грім – що чимдалі, то більше – від них відстає.

На небі не видно ні колії сліду, ні борозен.
Які ж тут допіру були громовичні жнива!
А скоро вже Спаси, а потім – окропить нас вересень,
і небо оновиться, й буде земля в нас нова.

2008