- Іване,чуєш Іване. Моя Мироська хоче, щоб я взагалі «поїхав».
- Куди поїхав , на заробітки?
- Та на які заробітки? Щоб зовсім «поїхав». Розумієш, головою «поїхав».
- Ага, тепер розумію.
- Ти розумієш, а вона от не розуміє, другий тиждень мене «довбає» і «довбає». Повір, нервів уже не вистачає!
- Що, знову шубу хоче?
- Та ти що, яку шубу, гірше!
- Так, так, так. Значить машину хоче чи квартиру?
- Ваня! Квартира у мене є. а вона хоче як у тій казці: принеси то, не знати що, купи таке – не знати яке!
- А що ж вона хоче?
- Та що, що. Дуріє жінка і все. Це до дохтора треба.
- Вона мені печінки їсть, що не вмієш жити ,як люди. То до одної піде в гості, то до другої на каву. То на роботі їй розкажуть про нову моду. От вона приходить додому і починає. Хочу, щоб і в нас було таке, як у Галі. Треба і нам купити таке ,як у Ірини Федорівни. Бо зараз таке модне і стильне. А тепер і в сусідки таке є. То жінка вже ночами майже не спить.
- А що воно таке? Ну, що вона хоче?
- Не повіриш, братю! Хоче фен. І не такий якийсь простий , а з лікувально - профілактичним ефектом. Каже, на такий фен пару тисяч треба. Та ще й знайти його треба, бо тепер за ним всі ганяються. Сам розумієш – мода.
- Ну ти і даєш. Кадр безцінний. Розсмішив. Будь мудріший. Мода, мода. Ти такий наївний, як тільки-но вродився. Ті всі штучки, препарати із лікувальним ефектом – то все велика афера для лопухів. Ти що газет не читаєш, телевізор не дивишся?
- Ні. Знаєш, ще не чув.
- Та то все лохотрон. Он у мене сусід мій Петрович. Серйозний ніби дядько. Але повірив рекламі. Замовив по інтернету для жінки антиалергенний пиловсмоктувач за штуку баксів. Каже, прямо з Америки доставили.
- Ну і що?
- Та що, що. Гуде, як дурний, а толку з нього нуль. Тільки люди сміються.
- От, от. А я своїй теж кажу: давай я тобі ліпше комбайна на кухню куплю. Тобі ж легше буде, менше часу втратиш, менше нервів, от і лікувальний ефект буде. Та, бач, вперлася рогом, хочу той фен і все. Я вже по рекламі дзвонив. Але такого нема.
- А що є?
- Пояс здоров’я є, масажне крісло є, а фена нема. Я вже й до сусідки сходив, запитав, як той фен із лікувальним ефектом точно називається. Але поки з п’ятого поверху зліз донизу, то назва із голови начисто вилетіла.
- То ти ще раз сходи або я сходжу до неї.
- Та ти що, Ваня! Я вже стидаюсь. Та ще й то така сусідка, що може хтозна-що про мене подумати.
- А що тепер?
- Та буду ходити, людей питати, може хто знає. Пам’ятаю точно, що назва там на три букви.
- Що, що? Та ти комусь таке розкажи, то тебе відразу пошлють недалеко.
- От, от. Кого не питаю , то або сміються, або ж посилають…
- Слухай, а давай до Феді зайдем. Він тобі точно скаже, що то за бурда. Або хоч, принаймі, сміятись не буде. Федя знаєш який толковий. Та він кросворди лускає, як насіння.
- Пішли!
Приходимо до Феді, а той уже в нормі. Точніше, за його словами, у легкому ступені консистенції. Але сказав, що ціна нашого питання – пляшка й банка огірків. Побачивши нашу радість, Федя тут же уточнив:
- Однієї буде мало, треба три.
Ми мовчки переглянулись. Ваня почіхав лоба, я пошкрябав у кишенях і швиденько «організував» усе, що треба.
А вже через якусь годину чи півтори веселий і трохи почервонілий Федя майже на пальцях пояснив нам суть питання.
- Ви бачите, як вам зараз класно і легко! Повний консенсус і повна гармонія. А який лікувальний ефект!
- А до чого тут фен? – вставив я.
- Як до чого? Оце і є фен-шуй…