Я сьогодні зайшов у твій будинок..
Я відчув біль, страх і тиск у грудях – це було серце, твоє серце.. Впевнений, що воно ридало, його щось непокоїло.. можливо моя присутність, а можливо смерть батька, вірогідніше друге.. Твій батько був великою Людиною, я не побоюсь сказати людиною, бо він був останній хто вірив у добро і бачив його очами незрячого. Він завжди вчив тебе боротися: боротися за свободу вибору, боротися за права полеглих, боротися за власну долю…
Ти ще не був народжений коли почув його ласкаві пісні, що співала йому мати коли він засинав під звуки природи. Мабуть природа – це була його краща подруга.
Я пам’ятаю, як я прийшов на його день народження вперше, думка про той день не вилітає з моєї голови досі: «Це тебе послано Богом на Землю, щоб відчинити людям їхні очі, навчити їх бачити серцем і думати головою, це ти мусиш навчити їх бути людьми.. Якщо це ти, тоді я впевнений, що Бог не помилився вибором ангела…», він тоді вперше почув наш світ…
Дитинство твого батька промайнуло перед моїми очима, як срібняки підкинуті у повітря руками Іуди. Іуда був ще тим псом, але зараз не про нього має бути сказано. Я хочу сказати, що людина, якою б вона не була, не вміє цінувати справжнє, натомість вміє прислуховуватися до брехливого, за що потім кається у самотності кімнати, бо останнє що бачить – це кімнату, перед моїм візитом…
Твій батько не був таким, твій батько був справжнім і бачив справжнє, за що я вперше після створення людей почав пишатися ними…
Сьогодні день коли він відходить у кращий світ, він залишає на пам’ять про себе – тебе, бо ти те добро, яке він творив щоночі і оберігав щодня. Тепер ти мусиш навчитися володіти даром, що не отримати нещасним.. ти мусиш подарувати благородним щастя, а брехливим свободу вибору…
Я ніколи не вірив у добро, бо бачив у ньому тільки приниження, виживають сильніші. Але після знайомства з твоїм батьком, я зрозумів що сильно помилявся і зрозумів, що не все ще втрачено… Сьогодні я забираю його і для мене це честь…
Я пишаюсь тим що я Смерть!!!