Білі люди – жорстокі люди,
чорна шкіра їм ріже око.
Вони мурують для чорних споруди,
й готують для чорного там мороку.

Лаштують чорному підлу підставу.
Шиють чорному робу на виріст.
І не відпускають ні під заставу,
Ні під
під-
писку про невиїзд.

Тримають чорного, як лева у ямі,
ламають ребра з усієї злості,
і позбавляють навіть в уяві
свободи зібрань і свободи совісті.

І чорний іде на команду пастушу,
з кулаками в кишенях роби,
і волочить свою чорношкіру душу
ринками Азії та Європи.

А вночі з усією своєю бідою,
зі співом тягучим і сміхом навмисним,
чорні, мов камені під водою,
лежать, зливаючися із киснем.

- Що нас гнало з наших кордонів
в це мерзле світло? Що і для чого?
Хто нас завів до цих коридорів? -
тихо запитує чорного чорний.

Навіщо нас споряджали в дорогу
й вирощували емігрантські мрії
наші жінки, що забули тривогу -
легкі від голоду та малярії?

Чи не краще було залишатись удома
і помирати на власних пляжах,
де кожна дюна чимось відома,
і кожна хвиля щось та й важить?

- Знаєш, ми з тобою не перші,
хто рвався на північ фурами й човнами
в темних ранах і рваній одежі, -
відповідає чорному чорний.

Всі ми йшли за піском і травою,
за сонцем, що рухалось, як медуза,
де небо так низько висить над тобою,
аж в ньому іноді видно Ісуса.

Всі ми знаходимось в цих лещатах,
і, додому вертаючись хіба що на ніч,
горбатимося, як раби у штатах,
на ліберальну білу наволоч.

Тому що білі забули сором,
і якщо вже потрапив до їх павутини,
клали вони з великим прибором
на всі конвенції з прав людини.

Їх не хвилюють наші втрати,
вони звикли тримати нас в чорному тілі.
Але пророки були сомалійські пірати -
за це їх і розпинали білі.

І Матір Божа в зимових гетрах,
курячи люльку, гріючи нерви,
палила багаття на площах гетто,
розігріваючи дешеві консерви.

І нехай позбавляють нас нашого простору,
і вогнем заливають наші повстання -
це для нас із тобою чорні апостоли
редагували свої послання.

Машини їхні – давно несправні,
і промови їхні – хитрі й противні.
І ріки на півночі течуть насправді
так само впевнено, як і ріки на півдні.

Головне – тримай при собі свою віру,
свою любов і свою упертість.
Спаситель – він не зважає на шкіру,
він зважає на солідарність і чесність.

Спаситель дбає про коріння й листя,
Спаситель рухає череди й хмари,
щоби ми з тобою не загубилися,
міняючи гостели й вуличні бари.

Він спиняє смарагдову кров у венах,
й врівноважує всі виробничі тарифи,
і тютюн йому залягає в легенях,
і росте собі, як коралові рифи.

І все є так, як повинно бути.
Все трапляється і все буває.
І серце його нас щоранку будить,
підтримує,
змучує,
убиває.