"Волинь (Велика Волинь, Волинська земля) — давньоруська історична область, історично-географічний край у басейні південних приток Прип'яті і верхів'ях Західного Бугу у північно-західній частині сучасної (з 1991р.) України між Поділлям на півдні і Поліссям на півночі, Західним Бугом на заході і верхнім Тетеревом та верхів'ями Ужа на сході.

Охоплює сучасні Волинську та Рівненську області, західну частину Житомирської та північну частину Тернопільської області і Хмельницької області площею близько 70 000 км². У ширшому розумінні до Волині можна віднести південну частину Берестейської області Білорусі і східну частину Люблінського воєводства Польщі."
Уявляєш, яка площа?
І саме у цьому існує якась, НМСД, географічна невизначеність. Де саме? І куди засилати сватів? "Проживаю" - це, НМСД, протокольне дієслово. "Мешкаю" - теж. Існують інші метафоричні замінники. Бо інакше, тобто, так, як є, якось занадто просто. Я свого часу у такій самі ліричності носив свою автобіографію у приймальну комісію річкового училища.
"Тамменіма вкапісні дарувала" - відчуваєш, яке мовне членування?
"Вміло поєднала" - це доволі смілива заява. А наскільки художньо-поетична - визначити нелегко.

Не хотів би жартувати, але у твоєму вірші я відчуваю щось лімеричне, і воно мені зігріває душу мого поетичного героя, який сидить у мені.

А не був би я сьогодні серйозно налаштованим на нічну вечерю, бо я тільки прийшов з елехтрички, то, може, читав би саме так - збуджуючись.
Бо це якраз нічна тема. На усю ніч. І ще на півдня. А потім - снідати.

З повагою,
Г.С.