І зависли в повітрі мільйони питань,
Долі дві – тільки дві долі,
Серед тисяч забутих кимось рівнянь,
Ми у тих, де всі – невідомі.
Де немає єдиного рішення враз,
Де згубився б і сам Математик,
Віднімаємо від безкінечності нас,
З різним, але стійким результатом:
Де б не стали доданки і множники,
Де б не виникли білі плями,
Стою я. Стоїш поруч ти,
Щоб завершитися нулями.
І трикутники наші незмінно поруч,
І заплутані рішення – тут як тут.
Я – наліво, а ти – праворуч,
Щоб зустріти гострий та тупий кут.
І живемо у літі, весні і в осені,
Серед формул, теорем і задач.
Без чернеток вирішуємо відносини,
І вичеркуємо те, що потрібно виносити
Забуваючи сотні попередніх невдач.
Тих, хто зверху і знизу – не надурити,
І не підмахлюємо ми результат,
Я кохаю тебе. Але з цим мушу жити,
Бо рівняння вирішується не так.