Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Поеми
Хана
"Ми воліємо прийняти смерть од рук людських
і плекати надію, дану Богом, що Його рукою воскреснемо".
Друга Книга Макавеїв, 7: 13-14
Не певен, Хано, що чула ти щось
Про Ніобу, доньку Тантала.
Оту, що в мраморі сплива сльозами.
Сльози ті – вина перед дітьми своїми.
«Ну чи не шал,- кричала жінкам вона, цариця Фів,-
Щоб богам, про яких тільки-но чули,
Шану складать, а забувати – явних?
Чом це всюди вівтарі димлять сьогодні
Латоні, а не мені?..»
Од похвальби, певне ж, забула Ніоба,
Що Артеміда й Аполлон ( Латони й Зевса дітки) -
Мстиві й підступні, як, зрештою, більшість Олімпу:
Семеро доньок і сім синів навіки закрили очі
Од їхніх смертоносних стріл.
***
А ти, юдейська мати, за що страждаєш?
За те, що, не заживши слави на полі бою,
Надолужує її ось тут, в Єрусалимі, Антіох? .
Забув чи не надав ваги сатрап тому,
Чим так Александр Великий дорожив:
Не міряти на свій копил звичаї підкорених народів?
Золото й срібло, і лаштунки навіть виніс солдафон
З Божого Дому, а на олтар поклав... заколоту свиню.
Та й цього замало Антіоху: хоче, щоб сини твої,Хано,
Їли свинину привселюдно та ще й вклонялися йому.
Семеро їх в тебе. Шестеро із «Шма, Ісраель»
Життям своїм Ім’я Господнє освятили.
Лишивсь останній, кому ще півдороги до бар-міцви .
«Підніми-но мою царську обручку»,-
Щоб люд не чув, шепоче Антіох хлопчині.
А той на повен голос:
«Якщо отак печешся ти за честь свою,
То якже я за честь Господа Бога маю дбати?!»
«Як прилетиш у Царство Боже,- цілує сина мати,-
Передай нашому батьку Аврагаму,
Що спорудив він один олтар Всевишньому,
А я - аж цілих сім!»
І Хана з високості полинула у вічність за найменшим сином.
P.S.
Повертаючись з невдалого походу в Персію, Антіох дізнався про поразку своїх воєначальників в Юдеї і поклявся перетворити Єрусалим на цвинтар для непокірного народу. Він гнав і гнав коней, доки не вилетів із колісниці. Нестерпний сморід вилучало конаюче тіло. Пообіцяв тоді Антіох Всевишньому, що поверне все награбоване в Храм Божий, поневолених зробить вільними, як афінян, а до всього цього ще й сам стане юдеєм.
Та присуд Господа Бога був інший – оружно народ юдейський під проводом Юди Макавея з Модіїну сам визволив себе восени 165 р. до н.е., очистив од нечисті Храм і відновив сплюндровані загарбниками батьківські звичаї. На честь цієї перемоги юдеї всього світу святкують Хануку.
-------------
Бар-міцва (син заповіді) –свято, коли 13-літні підлітки-юдеї відзначають своє релігійне повноліття і здатні нести відповідальність за свої вчинки.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Хана
"Ми воліємо прийняти смерть од рук людських
і плекати надію, дану Богом, що Його рукою воскреснемо".
Друга Книга Макавеїв, 7: 13-14
Не певен, Хано, що чула ти щось
Про Ніобу, доньку Тантала.
Оту, що в мраморі сплива сльозами.
Сльози ті – вина перед дітьми своїми.
«Ну чи не шал,- кричала жінкам вона, цариця Фів,-
Щоб богам, про яких тільки-но чули,
Шану складать, а забувати – явних?
Чом це всюди вівтарі димлять сьогодні
Латоні, а не мені?..»
Од похвальби, певне ж, забула Ніоба,
Що Артеміда й Аполлон ( Латони й Зевса дітки) -
Мстиві й підступні, як, зрештою, більшість Олімпу:
Семеро доньок і сім синів навіки закрили очі
Од їхніх смертоносних стріл.
***
А ти, юдейська мати, за що страждаєш?
За те, що, не заживши слави на полі бою,
Надолужує її ось тут, в Єрусалимі, Антіох? .
Забув чи не надав ваги сатрап тому,
Чим так Александр Великий дорожив:
Не міряти на свій копил звичаї підкорених народів?
Золото й срібло, і лаштунки навіть виніс солдафон
З Божого Дому, а на олтар поклав... заколоту свиню.
Та й цього замало Антіоху: хоче, щоб сини твої,Хано,
Їли свинину привселюдно та ще й вклонялися йому.
Семеро їх в тебе. Шестеро із «Шма, Ісраель»
Життям своїм Ім’я Господнє освятили.
Лишивсь останній, кому ще півдороги до бар-міцви .
«Підніми-но мою царську обручку»,-
Щоб люд не чув, шепоче Антіох хлопчині.
А той на повен голос:
«Якщо отак печешся ти за честь свою,
То якже я за честь Господа Бога маю дбати?!»
«Як прилетиш у Царство Боже,- цілує сина мати,-
Передай нашому батьку Аврагаму,
Що спорудив він один олтар Всевишньому,
А я - аж цілих сім!»
І Хана з високості полинула у вічність за найменшим сином.
P.S.
Повертаючись з невдалого походу в Персію, Антіох дізнався про поразку своїх воєначальників в Юдеї і поклявся перетворити Єрусалим на цвинтар для непокірного народу. Він гнав і гнав коней, доки не вилетів із колісниці. Нестерпний сморід вилучало конаюче тіло. Пообіцяв тоді Антіох Всевишньому, що поверне все награбоване в Храм Божий, поневолених зробить вільними, як афінян, а до всього цього ще й сам стане юдеєм.
Та присуд Господа Бога був інший – оружно народ юдейський під проводом Юди Макавея з Модіїну сам визволив себе восени 165 р. до н.е., очистив од нечисті Храм і відновив сплюндровані загарбниками батьківські звичаї. На честь цієї перемоги юдеї всього світу святкують Хануку.
-------------
Бар-міцва (син заповіді) –свято, коли 13-літні підлітки-юдеї відзначають своє релігійне повноліття і здатні нести відповідальність за свої вчинки.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
