Дуже сподобався початок.... А от " в гурті" якось перекреслив сприйняття....
Вітю, ану подумай над ним.... замість вибуху в кінцівці щось трохи муляє

і щодо назви - краще слово, яке самостійно більше схоже на русизм, не вживати у назві..... Хоча, то тільки моя думка))

Вітаю шановного!
Та ще маю пороху в порохівниці,
кресну, як в ранці Сонце,
полум'ям залью пітьму самоти,
щоб бути у світлі дня,
із любов'ю до Бога жити.
Це, добавив би я,
і було б - " ляля "
Точка зору моя.
Дякую з повагою!

По-моему, какая-то путаница.
Пробую разобраться, обложившись словарями.

"Відокремивсь од гурту й крізь просинь
Полетів до землі сторчака.
Це для птаха остання вже осінь,
А для мене - не знаю яка?"

Почему для птицы эта осень последняя?
Правда, я могу допустить довольно прозрачную мысль о том, что этот куплет, логически вычленяемый из текстового моноблока, написан под влиянием песни группы (по-украински "гурту")"ДДТ", исполняемой Ю.Шевчуком. И смысл его не в смысле, а в чем-то ином - например, рифме. И, наверное, в сопереживании. Меня, например, "заводят" литургии. И я стараюсь их избегать, потому что литургий много, а нервная система одна. Моя.

"ітер іскри із яблуні креше, -
Під ногами холодний вогонь
Хтось уранці побачить уперше,
А я завтра побачу його?"

Искры - это красные листья или "слава победителю". У нас такие не растут, но на рынке их немало. И они дороже цитрусовых примерно в 2 раза.

"Чи зігрію хоч мріями душу
У холодній своїй самоті?
Убиває ця осінь і душить
Наодинці мене і в гурті..."

Совсем плохо. Упадочнические настроения. Осенью такое бывает. Нужно, как мне кажется, как-то не поддаваться унынию. Оно, конечно, обнажает душу (кстати "душа" в стихотворениях - это нечто банальное) и обостряет чувства.
Или действительно все так лажово?

Пожелаю я Вам, наверное, всего самого наилучшего, что только может быть. Возможно, когда-нибудь кто-нибудь всплакнет над этим произведением. Мы не вечны. Но стоит ли о таком не то что сочинять, а даже задумываться?

Погоджуюся з тобою, Олександре, що закінчення вірша сумне та песемістичне, але, від того, якщо я там зроблю зараз певні зміни, невже мій сьогоднішній настрій поліпшитья?..

Олексію, та померла просто птаха, що тут незрозуміло?..
І про листя не відаю, чи, на відміну від новонародженого, завтра побачу його...
А про настрій - він мій, власний, сьогодні сумний, завтра веселий, навіщо таїть те, що має місце?..

Відокремивсь од гурту й крізь просинь
Полетів до землі сторчака -
Це остання для птаха осінь.
А для мене - не знаю яка?

Я би радила, Вікторе, саме так розставити знаки. Бо, доки Ви не пояснили Алексію суть, можна було подумати, що це ЛГ - полетів сторчака. Розділові знаки бувають каверзними, коли стоять не в тому місці (пам'ятаєте "казнить нельзя помиловать"?)

Про "в гурті" і "іскри" вже сказано, але то авторське.
А ще не дуже добре, що в тексті є повтор "холодний вогонь", "холодній самоті"... Тут подумайте, це вже технічний недогляд.

А настрій вірша я відчула, як мені здається, і пройнялась ним. Дякую.

Забула ще про назву. Може краще "Острах"?

Гарно, Вікторе! Поки я заглянув - уже все вилизано! (тільки з коментів можу здогадуватися)Тепер вже можна - або до друку, або композитору!)
Сподобався вірш!)

Чи зігрію хоч мріями душу
У холоднім осіннім танкУ?
Убиває ця осінь і душить
мОю пісню - весняну таку...

Остання стрічка - лише як варіант.
Подумай, друже...

Не помітив раніше, Ярославе, твою пораду, подумаю...