Посеред панічної напруги
публіка стривожено чека…
Раптом у дверях – високі груди,
і хода – упевнена й легка.

Хтось згадав приречено про “ кризу ”,
хтось зітхнув, що зарплатні не жди…
Плід же пишний взяв собі і визрів –
що йому плітки про холоди,

на тепло голодні батареї,
що ребряться, мов охлялий кіт;
про дешевий газ – як панацею,
та про збанкрутілий цілий світ…

Груди рвались світ цей обігріти -
вродою ударить по зимі…
В нас іще аґукатимуть діти,
ми ще повеселимось самі!

Бо коли такі є поруч вишні -
хай їй грець, тій “ кризі ” - лиш кохай!
Думаю, милується Всевишній:
бачить, як заткнувся штучний “ рай ”.

То Памела Андерсон торкнула
пазухи принадний силікон,
і пігулку подиву ковтнула:
«Ви погляньте на ту жінку, он!..

Що то за коріння, що за гілля?!»
Ах, Памело, “ еталон краси ”…
Атомом обпльоване довкілля,
не знайти в нас чистої роси,

не ковтнуть нам справжнього озону,
замість нього – харкотиння труб…
Є радіаційна мертва зона,
але й там – живі ялини й дуб.

Коні здичавілі розплодились,
Риби, птахи, квіти, бур’яни…
Заздрити Памела притомилась:
Справжні груди – нереальні сни!..

Заспіваймо ж величальну грудям,
поглядом простелемось услід:
годувальницею є, була і буде –
винянькує жінка цілий світ!
15.12. 2008 р.