Мені, особисто мені, з кількома "НМСД" (скорочено - на мою скромну думку), тобто чисто суб'єктивно здалось, що якби цей твір, а потім сотні наступних з'являвся б у своєму електронному журналі на зразок якого-небуть "фейс-бука" чи блога, то він виглядав більш доречним, ніж на літературному порталі.
Мені і самому, буває, що ввижається таке, що тільки літерами передавати. Хай краще вони матеріалізуються, аніж побачене чи відчуте не так, як завжди або так, як завжди, але не всіма.
Не хотів би писати про це, та у творі бракує ком, які доречні при використанні дієприслівникових зворотів і при створенні сурядних, а не тільки субпідрядних речень.
Але то таке...
Після того, як я прочитав, я став краще розуміти, чому виникають вірші, які відрізняються, наприклад, від моїх. Бо я нудно відслідковую усе другорядне.

З повагою,
Г.С.

Здравствуйте! Понравилось видение сие.
Когда видиш то,
что у тебя перед глазами,
то ровно ничего не видишь,
миром правит невидимое...
Ваши мысли - доброта сердца
и гибкость ума.
Ваш Ветерок Свободы зрит,
что те, кто не дерзает,
никогда не узнают
прекрасных страстей
и
обручения с честью.
Вам это ведомо
и потому
Вам Радостно.
Всех Вам благ!

Маріє!
Як гарно і просто змальована дивна мить! :))
А "ремигаюча цілість" висмикнула з моєї пам"яті згадку про моє динамічне простування парком.
Обганяю дуже "опасистих" жінку і підлітка (певно її син). Вони їдять на ходу морозиво. А манжети моєї сорочки не застебнуті. Ну давить мені воно, як зашморг батога...
Чую, як хлопчик каже мамі: "Глянь, який розхристаний дядько!"