ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.17
22:04
Промерзла трава, як нові письмена.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
2025.11.17
20:06
Розірвала договір із сатаною —
душу продала за краплю насолоди.
Бо збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескит чорторию,
душу продала за краплю насолоди.
Бо збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескит чорторию,
2025.11.17
18:09
Нарешті, чиста прозоріє яв,
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
2025.11.17
13:08
Заблокувався сонцемісяць на ПееМі!
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я возліг у войовничу позу,
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я возліг у войовничу позу,
2025.11.17
11:56
На фотографії під склом – портрет, подібний міражу.
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
2025.11.17
09:38
Всесвіт, на сторожі
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
2025.11.17
08:31
Світи мені своєю добротою,
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
2025.11.17
07:51
Сонцемісячні хлипи росою забризкали світ,
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
2025.11.17
05:30
Раптом не в лад заспівав би чомусь
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
2025.11.16
21:47
Вже день добігає кінця.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
2025.11.16
20:32
На світанку граби і дуби
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
2025.11.16
15:29
Шосе тікає під мою машину
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
2025.11.16
15:27
Тоді, коли пухнастим квітом
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
2025.11.16
14:56
Хмари, хмари примарні, зловісні,
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
2025.11.16
14:50
Вчитель Амок стояв біля прозорого чисто вимитого вікна і дивився на пейзаж пізньої глухої осені. Безнадійної, наче очі оленя, що побачив націлений на нього мушкет мисливця. Учні (капловухі та веснянкуваті, патлаті і закосичені, в чорній шкільній формі і з
2025.11.16
13:04
– Наші захисники та захисниці
борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...
(Серпень 2025)
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...
(Серпень 2025)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ярослав Петришин /
Вірші
ЛИСТИ
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЛИСТИ
Вже стільки літ являється мені
далекий світ, зруйнований дощенту,
немов трима мене у напівсні
гіркий дурман полинного абсенту.
Немов колись із себе вийшов я
і розійшлись ми, наче подорожні,
і у глибінь сьогоднішнього дня
я сам собі пишу листи тривожні.
Що так і так, що я іще живу,
лише літа якісь незрозумілі -
січуть дощі дводомну кропиву,
а у душі – сніги і заметілі.
Я ті сніги за вичахлу снагу
чи за борги незнані відбираю -
не проповзти по білому снігу
за блокпости віднайденого раю.
У нім шляхи і виходи - табу,
мов хтось лихий кінці обрізав круто.
Довкіль - "якби", "неначе" і "мабуть",
а пригуби - нагадує отруту.
Тут все – чуже, чи, навпаки – своє,
бо все уже без догм і постулатів.
Є свій пернач, свій гімн і, навіть, є
свій «Отче наш» і "До своїх галатів"...
Та пазли ті не викладеш улад,
хай по житті ти - учень Епікура,
не розплести фальшивого вузла -
усі листи позначені: "Цензура".
2011
чи краще так:
Вже стільки літ
являється мені
далекий світ,
зруйнований дощенту,
немов трима
мене у напівсні
гіркий дурман
полинного абсенту.
Немов колись
із себе вийшов я
і розійшлись
ми, наче подорожні,
і у глибінь
сьогоднішнього дня
я сам собі
пишу листи тривожні.
Що так і так,
що я іще живу,
лише літа
якісь незрозумілі -
січуть дощі
дводомну кропиву,
а у душі –
сніги і заметілі.
Я ті сніги
за вичахлу снагу
чи за борги
незнані відбираю -
не проповзти
по білому снігу
за блокпости
віднайденого раю.
У нім шляхи
і виходи - табу,
мов хтось лихий
кінці обрізав круто.
Довкіль - "якби",
"неначе" і "мабуть",
а пригуби -
нагадує отруту.
Тут все – чуже,
чи, навпаки – своє,
бо все уже
без догм і постулатів.
Є свій пернач,
свій гімн і, навіть, є
свій «Отче наш»
і "До своїх галатів"...
Та пазли ті
не викладеш улад,
хай по житті
ти - учень Епікура,
не розплести
фальшивого вузла -
усі листи
позначені: "Цензура".
2011
далекий світ, зруйнований дощенту,
немов трима мене у напівсні
гіркий дурман полинного абсенту.
Немов колись із себе вийшов я
і розійшлись ми, наче подорожні,
і у глибінь сьогоднішнього дня
я сам собі пишу листи тривожні.
Що так і так, що я іще живу,
лише літа якісь незрозумілі -
січуть дощі дводомну кропиву,
а у душі – сніги і заметілі.
Я ті сніги за вичахлу снагу
чи за борги незнані відбираю -
не проповзти по білому снігу
за блокпости віднайденого раю.
У нім шляхи і виходи - табу,
мов хтось лихий кінці обрізав круто.
Довкіль - "якби", "неначе" і "мабуть",
а пригуби - нагадує отруту.
Тут все – чуже, чи, навпаки – своє,
бо все уже без догм і постулатів.
Є свій пернач, свій гімн і, навіть, є
свій «Отче наш» і "До своїх галатів"...
Та пазли ті не викладеш улад,
хай по житті ти - учень Епікура,
не розплести фальшивого вузла -
усі листи позначені: "Цензура".
2011
чи краще так:
Вже стільки літ
являється мені
далекий світ,
зруйнований дощенту,
немов трима
мене у напівсні
гіркий дурман
полинного абсенту.
Немов колись
із себе вийшов я
і розійшлись
ми, наче подорожні,
і у глибінь
сьогоднішнього дня
я сам собі
пишу листи тривожні.
Що так і так,
що я іще живу,
лише літа
якісь незрозумілі -
січуть дощі
дводомну кропиву,
а у душі –
сніги і заметілі.
Я ті сніги
за вичахлу снагу
чи за борги
незнані відбираю -
не проповзти
по білому снігу
за блокпости
віднайденого раю.
У нім шляхи
і виходи - табу,
мов хтось лихий
кінці обрізав круто.
Довкіль - "якби",
"неначе" і "мабуть",
а пригуби -
нагадує отруту.
Тут все – чуже,
чи, навпаки – своє,
бо все уже
без догм і постулатів.
Є свій пернач,
свій гімн і, навіть, є
свій «Отче наш»
і "До своїх галатів"...
Та пазли ті
не викладеш улад,
хай по житті
ти - учень Епікура,
не розплести
фальшивого вузла -
усі листи
позначені: "Цензура".
2011
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0913 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0913 seconds