Вчора на озері бачила диких качок,штук під сорок.А верховодив ними білий лебідь.Молоді пари знімали кІно про свої весіллЯ,і було з того трохи смішно,бо ганяв одних оператор,як на цемзаводі,а трохи - сумно.
Поділилася хлібом з молодими,їм не стало свого,а лебідь так красиво підплив у кадр.
Змерзла.Відчула крізь жили терпке проминання часу.
Ми часто самотні поміж людей.Гамір світу проминає душу,не зачіпає ніяких струн,але разом з ним проминає життя.І цього проминання не позбутися.
Вкінці заблудила.Йшла центральною вулицею,заглибилась в якісь спогади..нараз відчула,що навколо дуже тихо.Підняла голову-матінко,куди ж це я забрела?!Старий особняк,покришена штукатурка,важкі дубові двері,балкон,обвитий плющем,занедбаний квітник...а проминання ще тривало,бо хтось там жив.
Поки зрозуміла,де ,минула крішка часу.Пройшла вуличкою - жовто-багряного листу по котики.І вже за рогом знову загуркотів світ моторами і відлунням чужих думок...