Розмита реальність по скельцях автівок
Стікає , хапаючись глянцевих щік.
Сигнали позначують напрям наліво,
Та хтось повернув на зло всім в інший бік.
Дістав рукавички із шафи Єжова
Шеф лівого фронту і сів у авто
Хапати порушника. Пика бордова,
Стокілограмова колода в пальто.

Дзержинський худим був, хлебтав кип'яточок
І грудочку цукру пів дня майже ссав,
Сучасний чекіст поглинає що хоче,
Літак подавай, а як ні - пароплав.
І ось у погоні червлений начальник,
Спідометр за сотню нашіптує вже,
Порушник раптово світлá кинув дальні,
Мов очі чекістові вибрав ножем.

О світло! Велика то сила, братóве.
Коли ти у темряві никати звик,
Воно отемнити одразу готове
І збити нараз будь-який пантелик.
Підбіг до сліпця і промимрив: здавайся!
А сам зміркував: тре тікати мерщій.
І, перетворившись у русого зайця,
Подався в корчі румигати пирій.

А оперативник , очунявши згодом,
Зв’язався із центром і викликав ЗОП*
І зайця вони заклеймили штрих кодом,
Не стати людиною знов йому щоб.
Наліво, як завше, автівки курсують
Немає розвилок, дорога – спіраль,
А нею підвозять ідеї й монтують
Щасливу для людства немеркнучу даль.

Був Гітлер, був Сталін і був Торквемада.
Чи вільна і нині значима їх роль?
Змінилося тільки обличчя фасаду,
У домі все ті же вершителі доль.


2011

* загін особливого призначення