здається прийшов час валити з цього міста
тікати десь на дикий-дикий захід.
це моя скромна думка пияки-оптиміста.
спроба заховатись від давніх страхів.
треба тікати,друзі,треба тікати
від цієї байдужості й холоду
або принципово нове будувати,
або помирати від емоційного голоду.
треба змиватись від щоденного трафіку,
випускати наші ровери із гаражів,
збиратись осіннім клином по графіку
і летіти у вирій,не збудивши собак та бомжів.
хочеться кинути перенаселене місто
з усіма його проститутками і двірниками.
поки ще не засипані урочисто
всі таксівки з трамваями покидьками й снігами.
хочеться взяти книги і вшитися світ за очі
туди де не дістануть політики й футбольні фанати
хочеться більше ніколи не згадувати проти ночі
це покинуте Богом місто,яке тебе вчило кохати.


*примітка
Даний вірш був написаний під впливом дуже напряжного робочого тижня і не відображає мого реального ставлення до проблем Міста.
Я не кину його, доки вогні вечірнього Майдану відбиватимуться в моїх очах, доки цвістиме жовто-зелена вода в круглому фонтані Маріїнки, доки на Андріївському збиратимуться митці і спекулянти, доки позеленілий батько Богдан вказуватиме на північний схід, а Володимир благословлятиме Дніпро. Я боротимусь. Я любитиму.

2011