Повітря завмирає на ферматах. Секунди і септими розрізають тишу навпіл. Розколена дисонансами свідомість виривається на свободу. Програмність виринає з партитури, написаної незвичними акордами сьогодення. Струни не обриваються, вони терпеливо зносять біль колючих тритонів. Раптово все завмирає. Поступово навколо розріджується кисень, акомпанемент струнних паралізує дихання, струни вкотре не обриваються, вони народжують вакуум чуттєвого тремоло. Подих завмирає, диригент опускає руки…
Ламаючи закони часу, стрибають пасажі по клавішах роялю. Стрімке алегро виривається вперед, роздавлюючи страх. Штучні тріолі розгойдують підсвідомість. Гліссандо ковзає в повітрі. Колючі голки нот стакато додають болю. Гостре мартле впевнено перетинає тактові риски. Вагітна віолончель мерзне в ноги, міцно фіксуючи в підлозі свою опору. Сміливе форте прикриває сурдина, стримуючи пристрасть до шести дієзів. Обертони зависають в повітрі, розчиняючись в довгих паузах. Тризвуки завмирають на ферматах, і серце завмирає на тактових рисках. Пальці диригента чітко вказують, у яких місцях потрібно зшити повітря ниткою мелодичної лінії. Дисонанси зробили в ньому малі дірки. Гармонія як штивна тканина огортає сцену теплим мажором. Діапазон розширюється, розширюється штрих і звучання різко обривається десь високо під стелею. Повітря, розірване дисонуючими акордами сучасності нарешті зшивається консонансом. Пустота пустих струн поволі розчиняється в…