Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.18
16:15
Сіли діди під повітку. Сидять, розмовляють.
Згадують своє минуле, про бої, походи.
Жаліються: крутить кості, мабуть на негоду.
Потихеньку то старшину, то москалів лають.
Свирид каже: - Коли б знаття, що так воно буде,
Краще б з ляхами зостались, яко
Згадують своє минуле, про бої, походи.
Жаліються: крутить кості, мабуть на негоду.
Потихеньку то старшину, то москалів лають.
Свирид каже: - Коли б знаття, що так воно буде,
Краще б з ляхами зостались, яко
2026.01.18
11:39
Якже так сталось? Якже так сталось,
Що дідусями друзі враз стали?
Досить залишить було їх мені,
Як забіліли чуприни, мов сніг.
З іменем кожним в’ється стежина,
Де ми сварились, де ми дружили.
Як я вцілів, уторопать незмога?
Здогад-надія серце пече:
Що дідусями друзі враз стали?
Досить залишить було їх мені,
Як забіліли чуприни, мов сніг.
З іменем кожним в’ється стежина,
Де ми сварились, де ми дружили.
Як я вцілів, уторопать незмога?
Здогад-надія серце пече:
2026.01.18
10:49
Так хочеться зануритися в сон,
Зануритися в тишу і блаженство,
Щоб клен співав зі мною в унісон,
Утверджуючи культ багатоженства.
Так хочеться зануритися в мить,
Яка страждання й прикрощі зупинить,
Що солов'єм у глушині щемить,
Зануритися в тишу і блаженство,
Щоб клен співав зі мною в унісон,
Утверджуючи культ багатоженства.
Так хочеться зануритися в мить,
Яка страждання й прикрощі зупинить,
Що солов'єм у глушині щемить,
2026.01.18
10:42
Тримає цупко час мене за карк,
Підштовхує в соснову халабуду
Сховаюсь там від оплесків, подяк
І ґвалту екзальтованого люду.
Зотліють в ямі грона орденів
У темені і тиші, під надгробком,
Все полишу: бажання, плани, гнів
Підштовхує в соснову халабуду
Сховаюсь там від оплесків, подяк
І ґвалту екзальтованого люду.
Зотліють в ямі грона орденів
У темені і тиші, під надгробком,
Все полишу: бажання, плани, гнів
2026.01.17
22:04
Пастки льодові у звичних під'їздах,
Брили, мов у холодних печерах.
Як обігріти будинки-гнізда?
Глузду - жах божевілля перечить.
Це не північ, а страдницький Київ.
Дихання вже є густим туманом.
І не снились у снах навіть Кию,
Брили, мов у холодних печерах.
Як обігріти будинки-гнізда?
Глузду - жах божевілля перечить.
Це не північ, а страдницький Київ.
Дихання вже є густим туманом.
І не снились у снах навіть Кию,
2026.01.17
21:42
На тиждень вийшли з колії
І повернулись нишком в мрії
Як справжні мрійні хазяї
Супроти бестій - лиходіїв.
Заруби їхні відповзли
Кудись туди, де мокротеча,
А ми в цей час і підросли,
І повернулись нишком в мрії
Як справжні мрійні хазяї
Супроти бестій - лиходіїв.
Заруби їхні відповзли
Кудись туди, де мокротеча,
А ми в цей час і підросли,
2026.01.17
18:08
З волоссям довшим модних галстуків - були ми
незмінним колоритом дискотек,
нічним звучанням парків, денним - вікон,
гротеском вуличним. І переймались віком,
заюним для тісних єднань статевих – з так
безжалісно присутніми над нами
"Бітлами", "Папл
незмінним колоритом дискотек,
нічним звучанням парків, денним - вікон,
гротеском вуличним. І переймались віком,
заюним для тісних єднань статевих – з так
безжалісно присутніми над нами
"Бітлами", "Папл
2026.01.17
12:10
Ти мені так посміхалась,
Наче ми вже переспали.
Проте навіть як кого звати
Ми тоді ще не знали.
Твоє розкішне волосся
Мене всього огортало,
Й мені не було потрібне
Наче ми вже переспали.
Проте навіть як кого звати
Ми тоді ще не знали.
Твоє розкішне волосся
Мене всього огортало,
Й мені не було потрібне
2026.01.17
10:45
Попасти під дощ серед вільного поля.
Попасти під стріли небесних армад.
Потрапити в сіті, болючу неволю,
Під обстріли грізних ворожих гармат.
Попасти під дощ - це везіння чи кара,
Це поклик небес чи прокляття століть?
Пасеться далеко спокійн
Попасти під стріли небесних армад.
Потрапити в сіті, болючу неволю,
Під обстріли грізних ворожих гармат.
Попасти під дощ - це везіння чи кара,
Це поклик небес чи прокляття століть?
Пасеться далеко спокійн
2026.01.16
21:52
Дорогу бавлять ліхтарі
Тікають тіні вслід за снігом
Ніч розчиняється в вині
Чуття ховаються під кригу
Віддай таємне самоті
На зберігання безстрокове
Гріхів лічильник - в каятті
Тікають тіні вслід за снігом
Ніч розчиняється в вині
Чуття ховаються під кригу
Віддай таємне самоті
На зберігання безстрокове
Гріхів лічильник - в каятті
2026.01.16
17:14
Із Леоніда Сергєєва
Навколо калюжечки спирту сирого
сидять таргани В’ячеслав та Серьога,
і перший, відомий між друзів як Слава,
кумпана по вусиках гладить ласкаво:
– Ну що ти, Серього! Не бачу причини!
Навколо калюжечки спирту сирого
сидять таргани В’ячеслав та Серьога,
і перший, відомий між друзів як Слава,
кумпана по вусиках гладить ласкаво:
– Ну що ти, Серього! Не бачу причини!
2026.01.16
15:52
пригрій мене
Боже
у серці зболілім
хоч я
твої прикрощі
а ти
мої крила
Боже
у серці зболілім
хоч я
твої прикрощі
а ти
мої крила
2026.01.16
11:53
Як я люблю оці простори ночі,
Коли усе навколо затихає,
І сняться сни небачені, пророчі,
І марить поле вільне і безкрає.
Від марноти, від торгу і базару
Ти утечеш у ніч, святі пенати,
У ній зустрінеш звістку чи примару,
Коли усе навколо затихає,
І сняться сни небачені, пророчі,
І марить поле вільне і безкрає.
Від марноти, від торгу і базару
Ти утечеш у ніч, святі пенати,
У ній зустрінеш звістку чи примару,
2026.01.15
21:29
Стільки народ мій мудрості втілив у прислів’я,
що лишатися в дурнях якось вже й незручно:
«Дозволь собаці лапу покласти на стіл, то вона увесь готова захопити».
«Добре говорить, а зле робить».
Чи, може, ми й справді «мудрі потім»?
«Шукаємо мудрість
що лишатися в дурнях якось вже й незручно:
«Дозволь собаці лапу покласти на стіл, то вона увесь готова захопити».
«Добре говорить, а зле робить».
Чи, може, ми й справді «мудрі потім»?
«Шукаємо мудрість
2026.01.15
21:12
війна закінчиться вже скоро
хай ми зістарились обоє
невідомий воїне
снідають – новини днесь
телек діти поруч десь
ще в утробі – скоро мрець
куля й шолом нанівець
хай ми зістарились обоє
невідомий воїне
снідають – новини днесь
телек діти поруч десь
ще в утробі – скоро мрець
куля й шолом нанівець
2026.01.15
20:08
Зима, зима, снігами вкрила все --
Краса природня і холодна сила.
Але для нас біду вона несе,
Вкраїна мов од горя посивіла.
Не сміх дітей, а горе матерів.
Землі здригання від ракет, шахедів.
Ну хто б тебе, Вкраїнонько, зігрів?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Краса природня і холодна сила.
Але для нас біду вона несе,
Вкраїна мов од горя посивіла.
Не сміх дітей, а горе матерів.
Землі здригання від ракет, шахедів.
Ну хто б тебе, Вкраїнонько, зігрів?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.24
2025.11.29
2025.08.19
2025.06.25
2025.04.24
2025.04.14
2025.04.06
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Борис Грінченко (1863 - 1910) /
Інша поезія
Вони йшли...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вони йшли...
Вони йшли повні віри й надії.
Натруджені тяжкою працею, зашкарублі робітницькі руки несли емблеми того, чому
поклонялися їх прадіди, дiди, батьки і перед чим хилились вони самі.
Ті емблеми мали їх захищати, мали говорити за них, казати, що йдуть вони покірні
й смиренні; що йдуть знеможені тяжкою працею, безрадісним життям, безправним
поневірянням під гнобительством дужих і злих, що йдуть вони благати — благати
слова того, яке зняло б вагу з їх пліч намуляних, з їх спин ізгорблених, яке
внесло б світ і радість у їх темні, сумні хати.
Щоб хоч не вони, хоч діти їх могли вирости дужими й вільними, щасливими людьми.
Адже й тому, хто крутить колесо, хто б'є молотом, хто копає землю,— адже й тому
треба світу, волі, щастя — так саме, як і тому, хто п'є з золотого кубка.
Так саме треба — без ніякої різнації.
І вони йшли з дитячою вірою, що й їм капне хоч одна крапелина того щастя.
Без зброї вони йшли.
Зброя їх зустріла.
Прострелені впали емблеми покірності, впали, щоб не піднятися ніколи... Ніколи
не піднятися ні в душах їх, ні в душах дітей їх, ні внуків.
Прострелені, впали вони самі,— полягли купами, як купами йшли: могучі молоді
робітники, знеможені працею діди, матері й сестри, маленькі діти — квітки надії
кожного народу.
І густо-густо закрасили білий сніг червоною кров'ю...
А ті, що зосталися живі, зосталися на те, щоб ніколи не забути сього дня.
Щоб робітницькі груди ніколи не прострелювали тяжкі кулі.
Щоб жінки не припадали, ридаючи, до трупів батьків, чоловіків, синів.
Щоб живі — живі й веселі могли щебетати маленькі діти — квітки-надії кожного
народу.
І щоб вони виростали дужими й вільними, щасливими людьми.
І щоб се зробилось — твердо, міцно, навіки.
Зробилося там, де червона кров закрасила білий сніг.
1906
Натруджені тяжкою працею, зашкарублі робітницькі руки несли емблеми того, чому
поклонялися їх прадіди, дiди, батьки і перед чим хилились вони самі.
Ті емблеми мали їх захищати, мали говорити за них, казати, що йдуть вони покірні
й смиренні; що йдуть знеможені тяжкою працею, безрадісним життям, безправним
поневірянням під гнобительством дужих і злих, що йдуть вони благати — благати
слова того, яке зняло б вагу з їх пліч намуляних, з їх спин ізгорблених, яке
внесло б світ і радість у їх темні, сумні хати.
Щоб хоч не вони, хоч діти їх могли вирости дужими й вільними, щасливими людьми.
Адже й тому, хто крутить колесо, хто б'є молотом, хто копає землю,— адже й тому
треба світу, волі, щастя — так саме, як і тому, хто п'є з золотого кубка.
Так саме треба — без ніякої різнації.
І вони йшли з дитячою вірою, що й їм капне хоч одна крапелина того щастя.
Без зброї вони йшли.
Зброя їх зустріла.
Прострелені впали емблеми покірності, впали, щоб не піднятися ніколи... Ніколи
не піднятися ні в душах їх, ні в душах дітей їх, ні внуків.
Прострелені, впали вони самі,— полягли купами, як купами йшли: могучі молоді
робітники, знеможені працею діди, матері й сестри, маленькі діти — квітки надії
кожного народу.
І густо-густо закрасили білий сніг червоною кров'ю...
А ті, що зосталися живі, зосталися на те, щоб ніколи не забути сього дня.
Щоб робітницькі груди ніколи не прострелювали тяжкі кулі.
Щоб жінки не припадали, ридаючи, до трупів батьків, чоловіків, синів.
Щоб живі — живі й веселі могли щебетати маленькі діти — квітки-надії кожного
народу.
І щоб вони виростали дужими й вільними, щасливими людьми.
І щоб се зробилось — твердо, міцно, навіки.
Зробилося там, де червона кров закрасила білий сніг.
1906
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
