З Анни Ахматової


Сотні просьб у коханих одвік!
З губ розлюблених просьб не лунає.
Як утішно: вода жвавих рік
Під припоєм блідим завмирає.

І я стану – Христос поможи! -
На цей покрив – ламкий, наче згадки.
Ти листи всі мої збережи.
Хай по них нас розсудять нащадки.

Щоб так чітко ти з хвиль виринав,
Як тепер – відчайдушним і смілим.
У життєписі посеред назв
Не годиться лишати пробілів.

Пресолодкий житечний напій.
Преміцні твоїх любощів сіті.
Хай про погляд промовистий мій
Прочитають в підручнику діти.

Я у сітях сумлива, без прав…
Хай вони посміхнуться лукаво.
Супокою й кохання не дав,
Подаруй хоча б славу гіркаву.


2011


***

Столько просьб у любимой всегда!
У разлюбленной просьб не бывает.
Как я рада, что нынче вода
Под бесцветным ледком замирает.

И я стану — Христос, помоги!—
На покров этот, светлый и ломкий,
А ты письма мои береги,
Чтобы нас рассудили потомки,

Чтоб отчетливей и ясней
Ты был виден им, мудрый и смелый.
В биографии славной твоей
Разве можно оставить пробелы?

Слишком сладко земное питье,
Слишком плотны любовные сети
Пусть когда-нибудь имя мое
Прочитают в учебнике дети,

И, печальную повесть узнав,
Пусть они улыбнутся лукаво...
Мне любви и покоя не дав,
Подари меня горькою славой.

1913