І пахло хлоркою і мліли стіни навсебіч.
І осінь зашпори тривог в дрібні долоні
Вганяла хутко , де ясна голівка доні,
Та сни, та син і пересохла ніч,
Та листя жовте і багряне листя.

Я не люблю тебе, я відболіла -горе з пліч
Та парость відчаю тремтіла синім днем,
Де вже не буде наболілих тем,
І темноти із вигаданим ніком,
І по тобі – ні поруху, ні мислі.

А лікар на думки мотав бинти,немов павич,
І щось у серці обривалось тихо,
Велике щастя чи дрімуче лихо.
В криваву мить – горілкою з горіха
Старий хірург освячував вівтар.