А на нашій та вулиці насипано жита.
От як вийде челядь гулять – так як перемита.
Із пісні


Хто вперше у долоню ширку вклав –
Чан у готелі „Пекло” вмить замовив.
Свій кус-хосен безжалісно урвав.
Чимало лез в „хлібинці”, людські жовна...

Плач, жертво, що помчала з пункту Д у А!
Мелькають ломки – придорожні станції...
У челяді пахке слівце „трава”
Вимарює смалкі асоціації.
Ти ж упадеш – на тріщини платформи!
Застрягнеш, наче муха у меду.
Аїд лиш знає колір уніформи,
В яку обмундирують – у аду.
Наркозалежний, саме там угледиш
Усіх сп’янілих від прибутків слуг,
І під чортів шорсткі аплодисменти
Вас ескортують в Закут Вічних Мук.
Мо’, пощастить того в колоні стріти,
Хто шприц простяг – жетон до наркоям.
Ти вже забув, як пахне сосон віття,
Для тебе рівні Бекхем і Хайям...
Ти не помстишся в тартарі лакузі,
За чорноту вигинистих доріг!

Завжди твереза, сумно шепче муза:
– Їм присуд – кайфувати у смолі...


2003-2011