Ти не мрієш розгадати Таємницю нашого кохання,
бо Серце Всесвіту Тобі нашіптує,
що цього робити не варто.
Ти не чекаєш солодкого цілунку наших вуст,
бо наперед відчуваєш у снах чари любовного зілля
і шелест моїх кроків між водяного очерету…
Ти не знаєш, коли відбудеться наша зустріч,
але й досі не можеш забути пострілів очей,
схожих на зоряні війни…
Бо коли ми – нарізно, весь Світ розколений
на «Ти» і «Я»,
ніч змінює день, а день – ніч.
Саме тому Ти не боїшся втратити мить,
де існує неймовірна впевненість,
що Ти – це Я,
а Я – це Ти.
Так було вічність назад і так буде завжди.
А коли хтось із нас насмілиться
розгадати Таємницю - вона помре, щоб воскреснути…
І ми знову будемо озиратись вслід один одному,
читати думки один одного,
ніби вперше вдихати аромат ночі і дивуватись:
чому нам здається, що ми знаємо один одного
цілу Вічність?...
і неважливо, в якому часі і просторі це станеться,
чиїм життям ми житимем
і чиї будем спокутувати гріхи –
ТАЄМНИЦЯ повинна залишатися нерозгаданою
в Серці… Всесвіту… Завжди…