Зорепад. Хід планет. Грає вітер на плечі.
Ти сидиш і мовчиш. Тільки чути крик душі.
Ми нарешті без прикрас.
Я забрак. Грім, мов грим. На легеньких парусах
Ти гойдаєш мене. В моїм оці чорний птах.
Все розбилось два на два.
Час драконом злетів, далі вже нема куди,
Я із вітру-вогню, і цирконієва ти,
Смерті руку стиснув час.
На руці — твій браслет, а на ньому мамут-знак,
Я безсмертний із ним, арлекін, Синдбад-дивак,
Впала в прірву голова.
У мені — війни, шал, на тобі — кохання синь,
Ти мене вберегти вже не зможеш, відпочинь,
Потопає біль-баркас.
Крижаніє рука, чути дзвенькіт пальців рук,
І уран із очей виплітає, мов павук,
Нитку, стиснуту в слова.
Королі і орда, — все минуло і пройшло,
Тільки ми наче зойк у прочинене вікно...
Спомин — сон уже без нас.
Кавалькади доби, босоніж кульгає світ,
Ми не з ним, ми у бік, там, де сивий білий дід,
І в руках його трава.
Всі сліди всіх епох в нас на тілі мов клеймо,
Сатана — Господь Бог і маленький метроном,
Антураж історій вгас.
Вкрито світ у пітьмі, у чванливій самоті
Ти ідеш по мені, ми удвох на видноті,
Все, життя сказало: пас.
На крові чорних дів проростає час-жасмин,
у чадному часу, де і чоловік, і син —
я. Один — це те, що й два.