Я не вхилюся, щоб до тебе припадати
ні зі словами, ніби мед, ні з поцілунком, як пелюстка,
ні з краплями солодкої роси півправд,
яка скотилась на траву таких старих і чудернацьких
історій про любов -
я ними дні колишні вишив.
Не сяду обіч тебе
у присмерку глухому,
щоб божествити тебе шепотом
тремтливим, як відголосся дзвонів десь у далечі.
Все це я знав
і залишив,
як мене юність нещодавно залишила.
Це все розтало,
ніби вітру тінь.
Ні, так тебе я не улещу;
Але якщо я піднімусь колись
до серця істини,
тебе візьму з собою.
Охоплений вогнем з усіх сторін,
покличу з нього:
"Йди за мною! Слідуй!"
І сила переродиться у величі
цієї зустрічі.
І ми самі у серці сили
один до одного тягнутись будемо
із вічним криком:
"Я іду, та ти стаєш все далі."
І знову: "Йди за мною!"
щоб жоден з нас не зупинився.

http://allpoetry.com/poem/8501847-The_Summons-by-Ezra_Pound