Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.19
01:45
садок із сакур коло хати,
прилетіли джмелі - а вишень нема
- не будем ми гудіти над сакурами!-
полетіли геть
прилетіли джмелі - а вишень нема
- не будем ми гудіти над сакурами!-
полетіли геть
2026.05.19
00:14
Навіть найлихіші лиходії неминуче відходять у минуле.
Якщо росія – антисвіт, то й світ – антиросія.
Силам зла бракує сили, але не бракує зла.
Герої варті свого народу, але чи вартий народ своїх героїв?
Золота середина була заповнена посередніс
2026.05.18
19:57
Іван Хемніцер (1745-1784)
Один сумлінний батько вчув,
що за кордон дітей учитись відправляють,
і що того, хто десь за морем був,
від не-бувалого – й на вигляд відрізняють.
І от, не пасти задніх щоб,
Один сумлінний батько вчув,
що за кордон дітей учитись відправляють,
і що того, хто десь за морем був,
від не-бувалого – й на вигляд відрізняють.
І от, не пасти задніх щоб,
2026.05.18
19:24
Ми граємо
На бусурманській лютні дощу,
Ми танцюємо
Божевільні танці пролісків,
Що цвітуть лише у вигадках
Їжаків маленького лісу
Вчора.
Ми креслимо
На бусурманській лютні дощу,
Ми танцюємо
Божевільні танці пролісків,
Що цвітуть лише у вигадках
Їжаків маленького лісу
Вчора.
Ми креслимо
2026.05.18
15:29
Почутого про подвиги трьохсот троянців
Замало, якщо ти серйозний ерудит,
Для написання навіть прози.
Хоча про Ксерокса ти можеш розповісти
Не тільки уривками службових розмов.
І пишеш вірша про своє – про зустрічі,
Природно, що не для баталій,
Замало, якщо ти серйозний ерудит,
Для написання навіть прози.
Хоча про Ксерокса ти можеш розповісти
Не тільки уривками службових розмов.
І пишеш вірша про своє – про зустрічі,
Природно, що не для баталій,
2026.05.18
14:02
усі збираються за стіл
від діда і до каті
щоби поїсти на обід
сякої благодаті
дід переважно мовчазний
триндіти не привиклий
тут батько по 50 розлив
бере із нього приклад
від діда і до каті
щоби поїсти на обід
сякої благодаті
дід переважно мовчазний
триндіти не привиклий
тут батько по 50 розлив
бере із нього приклад
2026.05.18
13:36
ВИШГОРОД: ЗИМОВИЙ СОН КНЯГИНІ ІРИНИ
Коли осінь 1050 року позолотила кручі над Дніпром, велика княгиня відчула, як у її жилах стихає шторм північних морів – материнське серце, що тримало на собі дипломатію цілої Європи, почало втомлюватися.
Вона об
2026.05.18
13:05
Сонячний ранок
вітає ласкаво:
ось львівський пряник,
каша і кава.
Ось почуття й думки найсвітліші,
це тобі радість прямо спросоння -
сяючі вірші,
вітає ласкаво:
ось львівський пряник,
каша і кава.
Ось почуття й думки найсвітліші,
це тобі радість прямо спросоння -
сяючі вірші,
2026.05.18
12:50
Звід небесний зірками іскрився...
Боже, зглянься, зійди і годи нам!
Друг мій взяв автомата і скрився,
а я ждав і складав лік годинам...
Скільки літ нами разом прожито
ще з дитинства, де мрії прозорі...
Він любив так співати про жито,
Боже, зглянься, зійди і годи нам!
Друг мій взяв автомата і скрився,
а я ждав і складав лік годинам...
Скільки літ нами разом прожито
ще з дитинства, де мрії прозорі...
Він любив так співати про жито,
2026.05.18
11:41
Атестат КДБ, наперекір та попри,
Проніс крізь життя швидкоплинне.
Історія - "задовільно"
Комунізм науковий - "добре"
Провокаторська справа - "відмінно".
Проніс крізь життя швидкоплинне.
Історія - "задовільно"
Комунізм науковий - "добре"
Провокаторська справа - "відмінно".
2026.05.18
11:32
Я іду в невідомість, забувши дорогу.
І додому назад вже нема вороття.
В пащу звіра іду, відганяючи втому,
У жаданні нового-старого буття.
Я іду у туман, я долаю тяжіння
Всіх минулих кайданів, тіней і проклять.
Я іду крізь полон і зірок мерехтіння
І додому назад вже нема вороття.
В пащу звіра іду, відганяючи втому,
У жаданні нового-старого буття.
Я іду у туман, я долаю тяжіння
Всіх минулих кайданів, тіней і проклять.
Я іду крізь полон і зірок мерехтіння
2026.05.18
11:26
Ось новий вірш Артура Курдіновського:
Я ПРИЙШОВ У ТРАВЕНЬ
Я прийшов у травень - він мені не радий,
Я ж не вивчив досі теплу серенаду,
Під яку дерева щиро зеленіють,
Сповнені кохання, віри та надії.
Я прийшов із січня, там, де холод лютий,
Зму
2026.05.18
11:02
Силкуюсь з’єднати розірване коло,
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує
2026.05.18
09:22
Відчувши як сяє травневий півмісяць,
Як глину чортяки під явором місять ,
Сполоханий пугач минає узлісся
І голосом вченим співає… В Сумах
Наглядач за волею ставить «Сто тисяч».
Актори із шкіри вздовж фабули лізуть.
Глядач недолугий кляне закулісу
Як глину чортяки під явором місять ,
Сполоханий пугач минає узлісся
І голосом вченим співає… В Сумах
Наглядач за волею ставить «Сто тисяч».
Актори із шкіри вздовж фабули лізуть.
Глядач недолугий кляне закулісу
2026.05.18
09:16
Благословенних видно по ясних очах —
вони: смарагдові, блаватні, пречудові.
Їм певно сняться зорі світанкові,
жар-птиці дивні на Мальдівських островах.
Щасливі люди розчиняються в добрі,
у мандрах водять білі каравели;
а раптом в чуйнім серці зах
вони: смарагдові, блаватні, пречудові.
Їм певно сняться зорі світанкові,
жар-птиці дивні на Мальдівських островах.
Щасливі люди розчиняються в добрі,
у мандрах водять білі каравели;
а раптом в чуйнім серці зах
2026.05.18
06:16
Звуки засинають уночі,
Боязко ховаючись повсюди
Від отих, кому час ніпочім,
Що мрійливо до світанку блудять.
Тиша уляглася на стежках
І таїться в темені глибокій,
Поки двох тих не проймає страх,
Поки землю укриває спокій...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Боязко ховаючись повсюди
Від отих, кому час ніпочім,
Що мрійливо до світанку блудять.
Тиша уляглася на стежках
І таїться в темені глибокій,
Поки двох тих не проймає страх,
Поки землю укриває спокій...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.05.14
2026.05.13
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Павлюк (1967) /
Вірші
ЕПІЗОД-1
* * *
Ніщо журби не варте в світі цім.
Так справедливо: кожному по вірі.
Лише в людей усмішка на лиці,
Бо не сміються ні боги, ні звірі.
А плачуть всі – тихенько чи навзрид,
Коли щасливі, чи коли вмирають,
Вертаючи з весілля чи з корид,
У райськім пеклі чи у пеклі раю.
Галактики і атоми, і ми...
Між ними...
Посередники солоні.
Із вубуху великої пітьми,
Із затишку у маминому лоні.
Я задихавсь від неба на Землі,
Зловивши словом, що було і буде,
Поживши в шкурі лордів, королів,
В тюрмі-сумі і у собачій буді.
На сцені серця геніїв я грав –
Поетів тих, кого відчув до генів.
Як з клена, з мене сходила кора,
Росло волосся золотом зеленим.
А небо, небо... зверху і в мені
Росло, як тісто, солене зірками.
Що після мене?
Попіл і пісні.
Переді мною...
Врешті, все те саме:
Аборти муз опісля тих раїв,
Що мали ми в пекельні наші ночі.
І друзі ті, яких не напоїв,
Та похмелив,
Що у житті дорожче...
Між простором і часом я метавсь.
І простором ставав мій час гумовий,
Який горів під тиском, як метан.
Метався і ставав золотословом.
Мовчало небо – як земля могил
Поетів, що поховані завчасно.
І друзями ставали вороги.
А друзі, як летючі свічі, гаснули.
Світилися тумани із боліт.
Світ нетутешній, трішечки неоновий,
Творив пекельно-райське на Землі,
Душі – як тілу в материнськім лонові.
Лиш час ішов – як сніг на молоко,
Як вітер, що умер і став скловатою.
Одні бажають жити отако:
Дурні – як мудрі, мудрі – дурнуватими.
Комусь коти й вазони, а комусь
Війна й кохання, слава чорта лисого.
Здається, треба сісти у тюрму,
Щоби в народу «получити вислугу».
А що народ? Як ситий – спить собі.
Вина й видовищ, і розмножень спрагує.
Від суєти його рятує біль,
Від болю він рятує душу брагою.
І до корита з ложечкою йде.
Холодне світло зір...
Сніжинка в окові...
Народ все менш складається з людей.
А люде усе більше одинокі.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЕПІЗОД-1
* * *Ніщо журби не варте в світі цім.
Так справедливо: кожному по вірі.
Лише в людей усмішка на лиці,
Бо не сміються ні боги, ні звірі.
А плачуть всі – тихенько чи навзрид,
Коли щасливі, чи коли вмирають,
Вертаючи з весілля чи з корид,
У райськім пеклі чи у пеклі раю.
Галактики і атоми, і ми...
Між ними...
Посередники солоні.
Із вубуху великої пітьми,
Із затишку у маминому лоні.
Я задихавсь від неба на Землі,
Зловивши словом, що було і буде,
Поживши в шкурі лордів, королів,
В тюрмі-сумі і у собачій буді.
На сцені серця геніїв я грав –
Поетів тих, кого відчув до генів.
Як з клена, з мене сходила кора,
Росло волосся золотом зеленим.
А небо, небо... зверху і в мені
Росло, як тісто, солене зірками.
Що після мене?
Попіл і пісні.
Переді мною...
Врешті, все те саме:
Аборти муз опісля тих раїв,
Що мали ми в пекельні наші ночі.
І друзі ті, яких не напоїв,
Та похмелив,
Що у житті дорожче...
Між простором і часом я метавсь.
І простором ставав мій час гумовий,
Який горів під тиском, як метан.
Метався і ставав золотословом.
Мовчало небо – як земля могил
Поетів, що поховані завчасно.
І друзями ставали вороги.
А друзі, як летючі свічі, гаснули.
Світилися тумани із боліт.
Світ нетутешній, трішечки неоновий,
Творив пекельно-райське на Землі,
Душі – як тілу в материнськім лонові.
Лиш час ішов – як сніг на молоко,
Як вітер, що умер і став скловатою.
Одні бажають жити отако:
Дурні – як мудрі, мудрі – дурнуватими.
Комусь коти й вазони, а комусь
Війна й кохання, слава чорта лисого.
Здається, треба сісти у тюрму,
Щоби в народу «получити вислугу».
А що народ? Як ситий – спить собі.
Вина й видовищ, і розмножень спрагує.
Від суєти його рятує біль,
Від болю він рятує душу брагою.
І до корита з ложечкою йде.
Холодне світло зір...
Сніжинка в окові...
Народ все менш складається з людей.
А люде усе більше одинокі.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
