ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Насипаний
2025.09.02 13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.

Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,

Віктор Кучерук
2025.09.02 12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.

Світлана Майя Залізняк
2025.09.02 08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн

Артур Курдіновський
2025.09.01 23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.

Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!

Борис Костиря
2025.09.01 22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.

До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,

Олена Побийголод
2025.09.01 12:07
Із Бориса Заходера

Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.

Часом блукаємо ми у хаосі, –

Ольга Олеандра
2025.09.01 09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.

Віктор Кучерук
2025.09.01 05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.

Олег Герман
2025.09.01 00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.

Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій

Олександр Буй
2025.08.31 22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!

Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х

Борис Костиря
2025.08.31 22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.

І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,

Ярослав Чорногуз
2025.08.31 19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг

Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --

Артур Курдіновський
2025.08.31 18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!

Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,

Юрко Бужанин
2025.08.31 14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.

Євген Федчук
2025.08.31 14:03
Сидить Петрик у кімнаті, а надворі злива.
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,

С М
2025.08.31 12:34
Глядача цікавого містер Кайт
Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Анастасія Волошина
2025.08.13

Василь Пастернак
2025.08.04

Олександра Філь
2025.07.17

Сергій Святковський
2025.06.27

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27

Анет Лі
2025.05.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ігор Павлюк (1967) / Вірші

 ЕПІЗОД-2
Образ твору Пробудження.
Світ стиснутий у рамі.
Тече, із дзвона вилита, ріка.
Росте трава, немов підземні храми.
Весна – як вірш забутий Павлюка...
Забутого так само і щасливо.
Воскреслого – мов березневий грім.
Цвітуть хрестато й сиво юні сливи.
Спить Лета на березовій корі.

Обличчя долі циферблатно світить.
Рубці на серці – справжні рубежі.
Дід ностальгує:
«Вернуться совіти! –
І я вернусь в рай-комні сторожі!..»

Монети – як моменти непрожиті –
Базарною печаллю віддають.
А хмари в небі – надмогильні плити...
І кров до Сонця тягнеться, мов ртуть.

Кругом шиплять слова якісь ненаші,
Хоча уже серцям не треба слів.
А місце України «на параші»:
Віват «аристократії» хахлів!..

Хто Божий раб, хто Божий син, – людино,
Не розбереш з розгону, на коні.
І шлях твій павутинно-пуповинний
Розтане так, як вітер у вині.

Розспівана душа моя світає.
Себе шукає в дзеркалі – нема.
А душі наші не літають зграями,
Як сто чортів, а чи одна кума.

Мов лід об лід, дзвенить душа об душу.
Мов слід у слід, йде пам’ять навпрошки.
Закон життя...
А хто його порушить –
Безсмертним стане,
Чи навік ніким.

Пишу весною злий романс про осінь,
Пронизливо, принизливо сумним.
Цвіте гніздо.
І зорі – наче оси:
Рояться, чортом злякані, мов дим.

А смак життя, мов сІм’я смак в природі,
Вертається із космосу до нас.
Писати вірш – немов приймати роди,
Родити і кохатись водночас.

Звірино плаче небо березневе.
І в серця є чудне передчуття:
Що райським сумом пройняті дерева
Пекельну радість мають від життя.

Крізь хліб поета видно рідні зорі,
У циферблату дзеркалі – усе.
У час такий найперші мруть не хворі,
А ті, хто у житті забули сенс.

Хто зраджений рукою друга в спину,
Заглушений шипінням мілюзги –
Отруйним, косооким, чорнопінним...
Що пробують на злам мене й на згин.

Моє ж ім’я гуляє в Інтернеті.
З моїх слідів вовки дощиська п’ють.
І люблять музи й жалують поети
Не так мене, як «водочку» мою...

Чуття у мене, як в сліпого звіра.
У горлі світ – як мурашиний спирт.
Годинник свій по серцю звіра звірю,
Що не звернув з мисливської тропи.





  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-01-15 14:33:04
Переглядів сторінки твору 5778
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (5.096 / 5.72)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.911 / 5.75)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.715
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Автор востаннє на сайті 2025.01.26 22:15
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Павлюк (М.К./М.К.) [ 2012-01-16 09:09:36 ]
Вітаю, брате! Радий, що заходиш... Буду в Києві 19-20 січня.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Павлюк (М.К./М.К.) [ 2012-01-16 09:10:59 ]
Ну що я скажу, іване?.. Хіба безслівно руками розведу... :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Павлюк (М.К./М.К.) [ 2012-01-16 09:12:09 ]
Отаке життя, Зорянко, таке життя... :)
Не я його придумав.
Я лиш описую.

;)