Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.30
11:17
березня 1968 року героїчно загинув мій друг, космонавт Юрій Гагарін. Але перед тим, як загинути, він мені сказав: "Жоро, будь у літературі першим! Як я - у космосі!" З того моменту я зрозумів, що в моїй поезії і прозі ідіотизм має бути суто космічного м
2026.04.30
11:15
Нескінченні дощі заливають свідомість.
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
2026.04.30
09:39
Вітер увірвавсь на ганок,
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
2026.04.30
05:47
Зоряниці марніють тоді,
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
2026.04.29
23:51
Небесна синь така безмежна.
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
2026.04.29
22:02
ми переважно сумні
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
2026.04.29
21:39
О, шматяр колує справно
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
2026.04.29
20:34
Земля здригалась доокіл,
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
2026.04.29
20:28
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
2026.04.29
19:31
Випльовує новатор гасло
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
2026.04.29
12:33
Знову снилися мертві. Снилося, що я мушу бути на якійсь конференції по кубофутуризму. Заходжу в якийсь бароковий будинок: анфілади, мармурові сходи, скульптури Геракла в левовій шкурі, Гекати, Діани Вічноцнотливої, двері, що більш нагадують врата, потім з
2026.04.29
11:27
Не хочу в дзеркало дивитись,
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
2026.04.29
10:34
Апельсинний Кратін*
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
2026.04.29
10:08
Не дозволяй мені себе винити,
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
2026.04.29
07:10
Мов сонця промінь із туману,
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
2026.04.28
21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Жадан (1974) /
Вірші
/
2011
"Свобода" (2 бердичевські євреї)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Свобода" (2 бердичевські євреї)
1.
Свобода тримається на трьох китах:
ринок, демократія, і кулі в животах.
Іноді просто на кулях в животі.
Зараз розповім як це буває в житті.
Герої епопеї,
два бердичівські євреї,
креативили в Голандії
фінансові ідеї:
береш кредит,
купуєш аудит,
і хай доводять, хто з вас бандит.
Ділились по совісті, наче брати,
є куди рости,
коли рубаєш хвости.
Чесна праця,
нескорена нація,
вас вітає українська еміграція.
+
Свобода відкрита своїм і чужим.
Тим більше – в Україні міняється режим.
Можна навіть пропхати закон –
чувак в мінюсті
з поганаловом Флакон:
має знайомих серед опозиції,
свій серед міліції та органів юстиції.
Всидів у кріслі, не двинув коні.
На якомусь фото обіймає Берлусконі.
Стаєш під крило.
Вкладаєш бабло.
І робиш вигляд, що тебе тут не було.
+
Ось компаньйони сидять за столом.
Кавказька кухня в ресторані «Шалом».
Повар-торчок, розстріляний бачок,
і смак дитинства – водка «Горбачов».
Зорі висять,
наче псячі серця.
Окремо – зорі Бога-сина,
окремо – Бога-отця.
«В країні реформи, - говорить Флакон, -
Потрібно бути останнім мудаком,
щоб стояти збоку.
Я ось не стою».
І давай накручувати долю свою.
«Впіймають, можуть по повній впаять.
Тому мені половину,
і вам по двадцять п’ять.
Головне – свободи ідеї засадничі.
Підіймемо з колін ваш чортів Бердичів!»
Друзі слухали його як знавця,
щоправда, не дослухали чомусь до кінця -
спочатку накурили,
потім щось наговорили,
і всім рестораном їх довго мирили.
«Камон, мен,
давай без імен.
Що ти як артистка театру «Ромен»?
Торгуєшся тут, як готельна проблядь.
В нас у Бердичеві так бізнес не роблять».
+
Готують проплату. Проводять транш.
За пару тижнів добили ганж.
Знищили колекцію кріплених вин –
чекають з батьківщини добрих новин.
Минає квартал. З кредитом голяк.
Один нарешті долає переляк:
«Ходімо до ребе,
розкажемо про себе,
ребе скаже все, що нам треба».
+
І ребе каже:
«Той, хто іде,
той знає, що каміння насправді тверде.
Свобода, мен, вона без меж.
Ну, і з межею буває теж.
Коротше – не хочете гнити в тюрмі,
їдьте в Бердичів, розрулюйте самі».
+
Друзі прилітають в новий термінал,
Проходять контроль, декларують нал,
Знайома з банку бронює готель,
бавить, як може, дорогих гостей:
гриби на столі
й кримські кораблі:
вітає, так би мовити, на рідній землі.
Ось вони вмикають готельне тіві –
а там репортери по лікті в крові,
і якийсь сержант із геройським таблом,
застосовує лом у боротьбі зі злом.
І диктор коментує мінтовські понти,
й намагається щось в цих кишках знайти -
показує машину з мінюстівським босом
і печального Флакона з паленим баблосом.
+
Один із друзів говорить на це:
«Головне – завжди зберігати лице.
Тут хоч куди, далеко не ходи,
ця країна, мен, має дві біди -
мудаки, адвокати і другі неадеквати:
люди, що завжди вміють здивувати.
Я, звісно, син трудового народу.
Але ну його на фіг.
Я вибираю свободу.
Валимо, доки не взяли за хабар.
Я винесу тьолку,
ти платиш за бар».
І коли Флакон
здає їх телефон,
вони говорять стосовно усіх цих реформ:
«Камон, мен, давай без імен.
Що ти устроїв тут оперу «Кармен»?
Давай, босяк, це по ходу твій косяк.
Без потреби після себе залишати висяк.
Давай, ліміта, в тебе шанс – один зі ста.
Пересидиш на Анталії різдвяні свята.
Бабки можете лишити собі.
Успіху вам в суспільній боротьбі».
+
А ребе, вислухавши їх, сказав:
«Кожен порт і кожен вокзал,
кожне шосе, що лежить між полями,
так само поєднує, як і розділяє.
Головне – це свобода як
моральний закон.
І взагалі –
як можна працювати з таким мудаком?
То ж у чому, питається,
загадка ця?
Загадка виключно у волі творця.
І коли ми співаємо свої псалми,
він дивиться на нас із космічної пітьми.
Слухає наші співи сумні.
Іноді підспівує.
Іноді – ні».
Свобода тримається на трьох китах:
ринок, демократія, і кулі в животах.
Іноді просто на кулях в животі.
Зараз розповім як це буває в житті.
Герої епопеї,
два бердичівські євреї,
креативили в Голандії
фінансові ідеї:
береш кредит,
купуєш аудит,
і хай доводять, хто з вас бандит.
Ділились по совісті, наче брати,
є куди рости,
коли рубаєш хвости.
Чесна праця,
нескорена нація,
вас вітає українська еміграція.
+
Свобода відкрита своїм і чужим.
Тим більше – в Україні міняється режим.
Можна навіть пропхати закон –
чувак в мінюсті
з поганаловом Флакон:
має знайомих серед опозиції,
свій серед міліції та органів юстиції.
Всидів у кріслі, не двинув коні.
На якомусь фото обіймає Берлусконі.
Стаєш під крило.
Вкладаєш бабло.
І робиш вигляд, що тебе тут не було.
+
Ось компаньйони сидять за столом.
Кавказька кухня в ресторані «Шалом».
Повар-торчок, розстріляний бачок,
і смак дитинства – водка «Горбачов».
Зорі висять,
наче псячі серця.
Окремо – зорі Бога-сина,
окремо – Бога-отця.
«В країні реформи, - говорить Флакон, -
Потрібно бути останнім мудаком,
щоб стояти збоку.
Я ось не стою».
І давай накручувати долю свою.
«Впіймають, можуть по повній впаять.
Тому мені половину,
і вам по двадцять п’ять.
Головне – свободи ідеї засадничі.
Підіймемо з колін ваш чортів Бердичів!»
Друзі слухали його як знавця,
щоправда, не дослухали чомусь до кінця -
спочатку накурили,
потім щось наговорили,
і всім рестораном їх довго мирили.
«Камон, мен,
давай без імен.
Що ти як артистка театру «Ромен»?
Торгуєшся тут, як готельна проблядь.
В нас у Бердичеві так бізнес не роблять».
+
Готують проплату. Проводять транш.
За пару тижнів добили ганж.
Знищили колекцію кріплених вин –
чекають з батьківщини добрих новин.
Минає квартал. З кредитом голяк.
Один нарешті долає переляк:
«Ходімо до ребе,
розкажемо про себе,
ребе скаже все, що нам треба».
+
І ребе каже:
«Той, хто іде,
той знає, що каміння насправді тверде.
Свобода, мен, вона без меж.
Ну, і з межею буває теж.
Коротше – не хочете гнити в тюрмі,
їдьте в Бердичів, розрулюйте самі».
+
Друзі прилітають в новий термінал,
Проходять контроль, декларують нал,
Знайома з банку бронює готель,
бавить, як може, дорогих гостей:
гриби на столі
й кримські кораблі:
вітає, так би мовити, на рідній землі.
Ось вони вмикають готельне тіві –
а там репортери по лікті в крові,
і якийсь сержант із геройським таблом,
застосовує лом у боротьбі зі злом.
І диктор коментує мінтовські понти,
й намагається щось в цих кишках знайти -
показує машину з мінюстівським босом
і печального Флакона з паленим баблосом.
+
Один із друзів говорить на це:
«Головне – завжди зберігати лице.
Тут хоч куди, далеко не ходи,
ця країна, мен, має дві біди -
мудаки, адвокати і другі неадеквати:
люди, що завжди вміють здивувати.
Я, звісно, син трудового народу.
Але ну його на фіг.
Я вибираю свободу.
Валимо, доки не взяли за хабар.
Я винесу тьолку,
ти платиш за бар».
І коли Флакон
здає їх телефон,
вони говорять стосовно усіх цих реформ:
«Камон, мен, давай без імен.
Що ти устроїв тут оперу «Кармен»?
Давай, босяк, це по ходу твій косяк.
Без потреби після себе залишати висяк.
Давай, ліміта, в тебе шанс – один зі ста.
Пересидиш на Анталії різдвяні свята.
Бабки можете лишити собі.
Успіху вам в суспільній боротьбі».
+
А ребе, вислухавши їх, сказав:
«Кожен порт і кожен вокзал,
кожне шосе, що лежить між полями,
так само поєднує, як і розділяє.
Головне – це свобода як
моральний закон.
І взагалі –
як можна працювати з таким мудаком?
То ж у чому, питається,
загадка ця?
Загадка виключно у волі творця.
І коли ми співаємо свої псалми,
він дивиться на нас із космічної пітьми.
Слухає наші співи сумні.
Іноді підспівує.
Іноді – ні».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
